За що можна не любити свят?

У світі, хоч і небагато, але є ті, хто категорично не любить свята – сміх, веселощі, галасливі застілля, музику… Здавалося б, ну чим погані ці рідкісні, не схожі на будні, дні, коли можна розслабитися, перейнятися духом якоїсь урочистості і відриватися на повну? А ось не переймаєшся, і все тут. І немає в тому жодної аномалії.

«А хіба ти не бачиш? Подарунки. Іменинний пиріг. Журавлина в цукрі…». (Ослик Іа)

Пам'ятаю, в дитинстві до свят не тільки я, а й багато хто на той момент друзі-подружки, рахували дні, а до дня народження – навіть годинник… Ось, вже скоро-скоро, мама почне прокрадуватися в кімнату і акуратно засовувати під подушку подарунок, а ще за кілька годин твої вуха розпухнуть від «

На сьогоднішній день від тих приємних моментів та тривожних очікувань не залишилося й сліду. Чи то я так швидко забула дитинство і зачерствіла душею, чи то не в міру набралася в суворій реальності жорсткого скепсису, чи просто люди на сьогоднішній день вже розучилися радіти життю та відзначати червоні дати так душевно, як раніше.

У дитинстві на день народження, в який би день він не випадав, неодмінно приходили всі: друзі, однокласники, хрещені батьки, бабуся… Було весело, затишно, і з'являлося радісне та забуте відчуття у грудях… Відчуття потреби та причетності до цього. Але згодом у тих людей, які мають бути поруч, якщо не завжди, то хоча б у свята, з'явилися справи та проблеми. Замість візиту вони стали коротко, чергово дзвонити, або ще краще – надсилати смс-повідомлення (дуже часто – вже з минулим).

Найкращі друзі, коли твій день народження випадає на день із понеділка по п'ятницю, пропонують перенести його на вихідні. Але чи можна перенести народження? Вихідні – це зовсім інші дні та інші приводи. І часто виходить, що у свій, такий особливий начебто день ти самотньо колупаєш на кухні торт в очікуванні, коли у «твоїх людей» з'явиться на тебе час – наступного дня, на вихідні, через тиждень або… ніколи.

А якщо дзвонять, то обов'язково спитають, чому такий сумний голос і чому так тихо, не чути музики? Напевно тому, що я по життю люблю щирість. І певна кількість у календарі – це не умовний сигнал рівно о 00.00 цього дня ставати радісним, особливо коли цьому нічого не сприяє. І, напевно, я хочу, щоби вітали від душі, а не для «так належить». І щоб моє особисте свято було святом для когось ще, окрім мене та мами, яка мене народила.

Те саме можу сказати і про страшний день чоловіків – 8 Березня. Ну, чого раптом один-єдиний день у році має вважатися жіночим? Жіночим може бути будь-який інший день, коли чоловік захоче пограти в джентльмена: кудись вигуляти, приділити увагу, влаштувати романтику… Вже стільки анекдотів на цю тему розлучилося! І щоразу прям незручно якось почуваєшся цього дня за всі поневіряння чоловіків, які мають вибрати квіти і встигнути привітати: і кохану, і доньку (якщо є), і маму, і тещу (якщо є), і всіх колег жіночої статі на роботі… І все тому, що одній невгамовній панночці…

І не можна сказати, що зовсім не вітають … Все ж якось відзначаються – по смс, по телефону, пізніше, потім, і знову ж – на вихідні … І що приховувати – “пізно” все-таки теж приємно, і набагато краще, ніж “ніколи”, але … вже не те. Адже саме в злощасне червоне число ти, як на зло, знову сидітимеш удома одна (або одна), з котом, а в Новий рік – ще й із президентом…

Кілька років тому я прочитала книгу Ф. Бегбедера «Кохання живе три роки» лише через єдину фразу – «Кращі свята – ті, що відбуваються всередині» – яку побачила у когось у статусі в одній із соціальних мереж. Сам твір особливого враження на мене не справив, але цей коронний рядок, який я жадібно шукала очима, перегортаючи сторінку за сторінкою, стала одним з девізів. Свято – це не за календарем, а за серцем.

Говорять, що є будинок, а є просто територія проживання. Ось так і тут: є свята, а є просто дні на рік… За що ж їх любити?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *