Радянська та рання пострадянська історія ще не написана. Європа давно розлучилася з тоталітарними символами, Росія – ні. Досі тисячі російських громадян захоплюються Леніним та Сталіним.
Минуло майже 20 років, як немає Радянського Союзу. Це благо чи зло? Чи має рацію Володимир Путін, який заявив у своїй промові в 2005 році, що «аварія Радянського Союзу була найбільшою геополітичною катастрофою століття»?
Путін розпочинав свій шлях до КДБ, а колишніх чекістів, як відомо, не буває. Досі до кінця незрозуміло, за яким сенсом перший президент Росії Борис Єльцин вибрав собі у наступники саме Путіна. Кандидатів було хоч греблю гати, а взаємини Єльцина та КДБ не можна назвати райдужними. Напевно, знав Єльцин і про ностальгічні симпатії Володимира Путіна до радянського ладу. Проте перший російський президент зупинив свій вибір на підполковнику Путіні.
Як виявив себе наступник? Прийшовши з холоду, колишній радянський розвідник повернув у Росію сталінський гімн, знищив незалежне телебачення, продовжив громадянську війну на Північному Кавказі, яка переродилася на нескінченні теракти та захоплення заручників. Півтори сотні мирних громадян, убитих газом у самому центрі Москви в театрі на Дубровці, – точно на його совісті. Адже газ спецслужби застосували. Як він вчинив після цього? Секретним указом зробив отруйників у героїв Росії. У секретних героїв? Все в них, бач, секретно.
А ще Володимир Володимирович, пам'ятається, казав: «Ми переслідуватимемо терористів скрізь. В аеропорту – так і в аеропорту. Значить, ви вже вибачте, в туалеті спіймаємо, ми і в сортирі їх замочимо, зрештою…» Чого ж в аеропорту «Домодєдово» не змогли? Як і війна, тероризм – це результат неправильної політики: або минулого, або сьогодення. Можливо, замість переслідувань у сортирі краще навчитися якісній політиці?
У роки путінського правління соціалістичну індустріалізацію назвали «успішним бізнес-проектом», а Сталіна почали називати «ефективним менеджером». Але Сталін виявився бумерангом, він повернувся до нас. Він повернувся етнічними конфліктами, війною на Кавказі, вибухами будинків у російських містах, терактами в московському метро, підірваними у польоті лайнерами та терактом в аеропорту Домодєдово… адже виселені Сталіним народи та тисячі безневинних жертв залишилися в пам'яті поколінь.
Путін не має ілюзій щодо побудованої ним економічної моделі, що підтверджується хоча б наступною його фразою: «Для того, щоб досягти душового виробництва ВВП на рівні сучасних Португалії чи Іспанії, – країн, які не належать до лідерів світової економіки, – нам знадобиться приблизно 15 років за темпів приросту ВВП не менше 8 відсотків на рік». Однак чи розуміє він, що економіка Росії підійшла до тієї межі, коли всі ресурси держави, і перш за все фінансові, вичерпані? Сьогодні не вистачає навіть людських ресурсів, а величезний та нереформований бюджетний сектор тягне країну до прірви.
Том Грем (Tom Graham), колишній радник американського президента Джорджа Буша, одного разу сказав, що ніхто не сприймає всерйоз країну з ВВП, що скорочується, і ніхто не може ігнорувати країну з ВВП, що збільшується. За Путіна ВВП зростає (інше питання: якими темпами і за рахунок чого). Однак при ньому Росія, як і раніше, є західним політикам непередбачуваною і загрозливою державою – та ж Верхня Вольта з ракетами, як знущально іменували Радянський Союз.
…Отримавши верховну владу, потім буває надто складно від неї відмовитися: адже споконвічне прагнення політика до влади нікуди не спишеш. У пострадянській історії була лише одна людина, яка змогла пересилити себе – Борис Миколайович Єльцин. Путін не зміг.
Відповідно до Конституції РФ (ч.3, ст. 81) одна й та сама особа не може обіймати посаду Президента РФ більше двох термінів поспіль. Залишивши відповідно до цієї вимоги конституції посаду президента, Путін фактично продовжує керувати державою. Так, формально вимог Основного закону дотримано. А насправді? Штурвал наш нацлідер нікому не віддасть.
“Всі ці вісім років я орав, як раб на галерах, з ранку до ночі, і робив це з повною віддачею сил”, – заявив Володимир Путін 14 лютого 2008 року. Чудово! то навіщо ж мучити себе далі? Тим більше, що рабська праця неефективна.
Тільки нікому поки не вдалося зняти раба божого з галер. І зараз у Росії проблема не з демократією. У країні вже давно проблема з республіканським устроєм.
