Я думаю, у кожного чи у кожної є щось на зразок
гнойової лопати, якої в моменти стресів та неприємностей
ви починаєте копатися в собі, у своїх думках та почуттях.
Позбудьтеся її. Спалить її.
Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості,
і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.
Стівен Кінг
Деякі люди, відчуваючи себе в чомусь завинили, несвідомо бажають бути покараними і наполегливо шукають спосіб завдати собі каліцтва, захворіти на щось небезпечне і хронічне, постраждати внаслідок нещасного випадку. У своєму намірі вони, як правило, процвітають.
Такі люди «випадково» травмуються, обпалюються, падають на рівному місці, застряють у деструктивних стосунках, регулярно займаються самоїдством.
В їх анамнезі майже завжди зустрічаються хвороби, які ми традиційно відносимо до психосоматичних: головні болі, що розпирають, і напади мігрені, синдром подразненого кишечника, стенокардія, гіпертонічна хвороба, часті респіраторні нездужання.
Крім того, їм притаманні реальні пошкодження органів та тканин: обкушування нігтів, виривання волосся, порізи та опіки, переломи рук, ніг та ребер. Ці види самоушкоджень характерні для дітей та підлітків. Самопошкодження притаманні людям, схильним до самопокарань
Також типовими є шлюби з соціопатами, алкоголіками та наркоманами, які їм явно шкодять, загрожують їхньому здоров'ю і навіть життю. Серед жінок, які регулярно піддаються домашньому насильству, близько 40% тих, хто зав'язує знайомства з маргіналами, неодноразово засудженими чоловіками, з важким сімейним анамнезом.
Наперед знаючи, на що перетвориться таке сімейне життя, охочі покарати себе жінки наполегливо домагаються згоди родичів на шлюб, прикрашаючи образ обранця, або, у крайньому випадку, вирішуються на втечу з дому. Вони погоджуються на роботу, де важкі умови праці, грубе поводження, неможливість відпочити в обідню перерву, низька оплата та ненормований робочий день.
Люди, схильні до самопокарання, мають такі психологічні особливості:
♠ хронічне почуття провини (нав'язане батьками чи вихователями);
♠ пригнічена агресія;
♠ невпевненість у собі;
♠ прагнення заслужити любов і визнання оточуючих;
♠ залежність від думки та оцінки інших, навіть малозначущих, осіб;
♠ застрявання на травматичних епізодах дитинства;
♠ заборона на афективне реагування;
♠ сензитивність, ранимість;
♠ імпульсивність;
♠ схильність до миттєвих бажань.
Така своєрідна особистість формується ще дитинстві. У ній, зазвичай, спостерігається авторитарний стиль виховання. Батьки не дають дитині належної турботи, тепла та кохання. Частими є тілесні покарання, груба критика та заборона висловлювати свої емоції.
Іноді такі хронічні психотравми породжують у дитині ненависть до себе: «Та що я такий невдаха?! Чому у мене нічого не виходить? Якби я був спритним і вмілим, як старший брат/сестра/сусідський хлопчик, тоді мене любили б». Маленька людина думає, що вона не відповідає чиїмось очікуванням, не виправдала надій або відрізняється від інших дітей. В результаті він не може прийняти свою власну унікальність.
Психотерапевтична робота починається із вивчення життєвого сценарію. Важливо позбутися батьківських заборон, припинити діяти за їхніми встановленими правилами чи з міркувань протесту. Потрібно повернути собі усвідомленість та контроль над життям.
Далі слідує усвідомлення безпосередньої участі пацієнта в отриманих травмах: не «я отримав перелом», а «я зламав руку». Людина, що карає себе, повинна зрозуміти, що тільки вона керує своїми перемогами і невдачами.
Допомагає зрозуміти суть того, що відбувається, спільне з психотерапевтом вивчення контексту нещасного випадку, його змісту, особистісного сенсу. Пацієнту необхідно зрозуміти, чому сталося саме це саме зараз.
Коли психотерапевт і постраждалий знаходять джерело неусвідомленого глибокого конфлікту, терапію вважатимуться завершеною. Далі пацієнт сам відстежує ситуації, що запускають травматизацію, і дозволяє їх у новому, конструктивному ключі. Працювати над собою можна у будь-якому віці
Самопокарання можна припинити у будь-якому віці. Однак має сенс почати працювати над цією проблемою якомога раніше, щоб провести залишок життя в самовдосконаленні, назавжди звільнившись від старих сімейних програм та соціальної маски «вічно винного».
