Ні, правда: навіщо потрібний тато? Готує їжу мати. Стирає теж мама. Прибирає у будинку – мама. Тому що не чоловіча ця справа – прибирання.
І ще мама ходить магазинами. Точніше, їздить своєю машиною. Тому що у тата після Нового року відібрали права, а йому й без них непогано. Можна в гостях чарочку пропустити, і все одно додому машиною: мама відвезе.
Кран на кухні мама виправить швидше, ніж тато, бо тільки вона знає телефон гарного сантехніка.
І гроші мама також заробляє. Тому що вона – добрий бухгалтер.
Навіщо нам тато? Навіщо нам такий тато? З іншого боку, а яким йому бути, нашому татові? Давайте розберемося.
Кого мами більше люблять – донька чи синів? Ну-ну, не треба хитрувати: мовляв, усі діти однакові. Ось тата, як правило, більше люблять доньок. Бажають синів, а люблять доньок. Ось загадка природи …
Утю-тю, маленький. Мама тобі шарфик поправить, черевики одягне. У щічку цмокне. Бо синуля. Коханий. Мамчин синочок …
Доньки швидше стають самостійними. Вже тринадцять років вони – дівчата. А тринадцятирічний пацан – ще дитя. Як його не плекати?
Дитячий садок. Або ні, спочатку – ясельки. Хто виховує дітей? Жінки. Ні, вони добрі. Розумні. Можливо, добрі. З педосвітою. Але вони – жінки. А хлопчику потрібний чоловічий приклад.
Школа. Чоловіки, ау! Де ви? Ну, можливо, фізрук. Ще? Хто ще? Добре, якщо хоча б п'ята частина освітян – мужики. Але… Питання те саме: на кого рівнятися?
На тата. Який виховувався у цих же дитячих садках. У цій же школі. Який, можливо, взагалі зростав без батька. Адже в нас так прийнято: без батька – подумаєш… А ось без матері – сирота…
«Біденькі!» – саркастично вигукне мама.
Щоправда, справді бідненькі – підтверджую я. Бідолашні мужики. Тому що втрачають свою роль у житті. Своєї функції. Свого ареалу. Витіснюються. Заміщаються сильнішим виглядом – жінкою.
Та й жінок зрозуміти можна: чекати біля моря погоди? Жити треба тут і тепер, а чи прибуде Артур Грей на фрегаті з червоними вітрилами – це ще бабуся надвоє сказала.
Ну, а якщо він є, то батько. Чи багато з нього користі? Скільки часу він проводить із сином?
Вранці – робота. Увечері – відпочинок на дивані з пляшкою пива. Перед екраном телевізора. Або перед монітором комп'ютера. Чи бувають варіанти? Якщо у цих випадках фігурує син як активна дійова особа – тоді, мабуть, це добре. Якщо ні, то коли тато спілкується з дитиною? Коли на нього впливає прикладом? Коли вчить бути чоловіком? Напевно, лише через телевізор.
І справді, мужики, виходить – з таким розкладом вимремо, як динозаври. Через непотрібність. Розумію, не всі такі, є ще богатирі… Але якщо повимирає більшість, і богатирі довго не протягнуть. З туги подавляться.
Гаразд, жарт. Згущую фарби. Зовсім небагато. Але ситуацію справді якось треба міняти. Бо, знаєте, дуже не хотілося б чути від рідної дитини моторошне по суті питання: «Мамо, а навіщо нам тато?»
То що робити? Бути поряд із ним. Із сином. З дочкою. З найменших років.
Не просто допомагати чи приносити додому гроші. Дитина не бачить, як ви їх заробляєте. Зате чудово бачить, як ви лежите на дивані, доки мама чистить на кухні картоплю.
Звідси висновок: удома треба працювати. І не менше, ніж на робочому місці.
Як? Взявши на себе частину домашнього клопоту. Найбільш трудомістких. Не морщачись, що, мовляв, не чоловіча ця справа.
Винос сміття. Вибивання килимів та килимків. Чищення пилососу. Миття посуду. Мама готує, ми – миємо.
Уроки із сином. Або – із донькою. Мама – за математику, вона вважає добре. Тато – за біологію та географію. Він у відрядження часто їздить…
Виховання – не прерогатива матері. Тільки спільно. У єдиному пориві, як то кажуть. І не дозволяємо дружині перетворити нас на лякало для дитини: мовляв, не слухаєш маму, викликаю тата з ременем. У тата і без ременя вистачає аргументів. Він більш розсудливий, справедливий і менше піддається емоціям. Тому, що стосується «розрулити» – тут лише тато.
Шукаємо свій ексклюзив. Тільки свій – такий, де мама нам не становила б конкуренцію. Наприклад, спільна рибалка на березі озера по суботах. З усією родиною. Таке організувати зможе лише тато.
Або щоденні поїздки в дитячий садок на татовій шиї – повірте, навіть жирненький Вовка позаздрить вашому пацану, сумно дивлячись з вікна татового «лексуса».
Загалом у дитячий садок сина повинен водити тато. Статус змінюється, коли дітлахи бачать, що хлопчик прийшов з батьком. Тому що батько – гарант безпеки. Архетипово. Тому що чоловік.
А вже ходити із сином у лазню – це сам бог велів.
І ще: не боїмося “страхувати” маму. Чи затримується на роботі? Нічого: суп і тато зварить. І ще який – татов!
Мама не спить третю ніч із немовлям? Все, черга тата. Нічого надприродного: візьми на ручки та носи. Поки що знову не засне. Саме тут татові легше: дитина-то не пухом набита.
Взагалі чоловіки багато втрачають, цураючись малесеньких сосунків: не такі вони тендітні, ці карапузи. І будьте впевнені, що мама також губиться в здогадах: чому це він репетує або звідки з'явився цей дивний висип. Тут ми у рівних умовах. Проти нас, мужиків, лише упередження і наша ж душевна лінь.
І насамкінець. Дорогі мами! Саме від вас залежить, яким буде ваш чоловік.
І ще. Дорогі тато! Саме від вас залежить, як ставитиметься до вас ваша дружина.
Так, мало не забув: головне, щоб ми пам'ятали, що ми – чоловіки. Так, мужики?
