Хворіти не любить ніхто… Проте простим словом «не любить» дуже складно повноцінно описати весь спектр емоцій, які викликає у нас нездоров'я. Набагато правильніше було б сказати: «Хворіти ми не любимо і боїмося».
Саме страх перед хворобою – один із найважливіших факторів наших з нею взаємин. Чому ж справа саме так? Чому ми боїмося хворіти?
У дітей все пояснюється досить просто:
– По-перше, звичайно ж, вони бояться болю, крові, неприємних медичних маніпуляцій;
– по-друге, дитина боїться, що хвороба розлучить його з мамою і татом (і чим він молодший, тим сильніший такий страх: у немовлят до року він знаходиться, безперечно, на першому місці);
– по-третє, дитина страждає від обмеження можливостей (ще вчора все було добре, а сьогодні раптом – не можна бігати та стрибати, плавати, грати у дворі з друзями і навіть ходити до школи);
– і по-четверте, діти – великі консерватори, їх лякає все невідоме. Коли з тобою відбувається щось, про яке тобі до ладу не говорять, а якщо говорять, то незрозуміло, і вже заздалегідь ясно, що нічого хорошого чекати не доводиться – стає дуже не по собі.
Як бачимо, причини досить прості, а ось впоратися з усіма цими страхами часом дуже нелегко, причому чим важче захворювання дитини або травма, яку він переніс, тим проблематичніша ситуація. Тому у разі тривалого, складного захворювання чи перенесеної тяжкої травми практично всім дітям (та й дорослим!) рекомендуються реабілітація та корекційні заняття із психологом.
У міру того, як діти підростають, їх страхи змінюються.
У підлітковому віці лякає вже не тільки біль і невідомість, але в першу чергу лякає можливість, що хвороба суттєво й у гірший бік змінить зовнішність, фізичну привабливість.
Неабияку роль грає й обмеження спілкування – адже саме в цьому віці можливість повноцінних контактів із близькими друзями, «своєю компанією» та взагалі з однолітками як ніколи важлива.
А ось обмеження спілкування з батьками та можливість не відвідувати школу можуть взагалі сприйматися «навпаки» – як якийсь бонус свого стану.
У молодості хлопців та дівчат хвороба лякає як якесь лихо, що позбавляє життєвих перспектив, і тим важче переноситься, чим суттєвіші перепони ставить «на шляху до мрії». Наприклад, дуже важко переносяться захворювання, що не дають змоги реалізуватися в обраній професії або улюбленому занятті.
Всі інші страхи в порівнянні з цим ніби відходять на другий план, адже саме самореалізація та професійні досягнення – найголовніше у цьому віці.
У середньому віці людина часто боїться не стільки самої хвороби (хоча і це має велике значення), скільки всіх наслідків, що «витікають» їх цієї обставини:
– Втрати улюбленої або хоча б звичної роботи (тим більше – працездатності взагалі);
– проблем із фінансами, адже будь-яка хвороба – це нерідко і втрата доходів у звичному обсязі, і водночас – різке, непередбачене збільшення витрат;
– Змін статусу в сім'ї (особливо страшно, коли ще вчора сімейний лідер, здоровий і повний сил людина, стає «найслабшою ланкою», до того ж залежним від решти членів сім'ї);
– Зміни відносин у сім'ї та можливої негативної реакції партнера або чоловіка на хворобу; нерідкі випадки, коли при виявленні «жіночих» або «чоловічих» захворювань (що стосуються репродуктивної, сексуальної сфери) партнери перестають сприймати один одного як бажаний, привабливий об'єкт, і якщо відносини будувалися більше на фізичній привабливості, ніж справжньої близькості та спільності – шлюб руйнується.
На старості страхів стає ще більше, та й інтенсивність їх відчутно сильніша.
Якщо в 30-40 років (а тим більше в 20!) хвороба сприймається як щось тимчасове, з чим є сили і час упоратися, то в літньому віці людина, навпаки, саме цього і боїться: їй здається, що подолати недугу не вистачить ні часу, ні сили.
Людина розуміє, що можливість фатального результату в цьому віці набагато вища, ніж у молодому, тому страх хвороби у людей похилого віку завжди поєднується зі страхом смерті – вже досить близькою і набагато реальнішою, ніж раніше.
Крім того, стара людина істотно обмежена у можливостях змінити своє життя. І якщо в молодості та зрілому віці навіть втрату роботи та звичного кола спілкування в принципі можна пережити, знайшовши їм заміну, то у старості це надзвичайно складно.
Однак наскільки нас лякають хвороби, залежить, звичайно, не лише від віку . На ступінь емоційного напруження наших відносин із недугою впливає і темперамент .
Чутливі, недовірливі люди (меланхоліки) переживають здоров'я в рази важче за оптимістичні сангвініки – тому і хвороби у них нерідко протікають важче.
Врівноважені флегматики зовні ставляться до захворювань спокійно, проте нерідко дуже глибоко переживають усередині себе.
А ось холерики, не надто емоційно стійкі, нерідко коливаються між розпачом та «ура-оптимізмом», що вносить складнощі в їхнє лікування.
Чималу роль у відносинах «людина-хвороба» відіграє і характер , про що ми докладно говорили у попередніх статтях.
І, звичайно, дуже важливий тип самої хвороби, її перебіг та особливості .
Найбільше ми боїмося тих захворювань, які:
– мають високий відсоток смертності;
– мають виражений гострий больовий синдром або хронічний больовий синдром (болі, що тривають понад півроку);
– Можливість інвалідності як наслідки захворювання;
– тягнуть у себе неодмінну госпіталізацію, тим паче – тривалу;
– дуже заразні;
– «Соціально неприйнятні» (ВІЛ, гепатит, венеричні захворювання);
– торкаються не нас особисто, а наших близьких – особливо дітей.
Залежно від того, чого кожен з нас боїться найбільше (відповідно – смерті, болю, безпорадності та залежності, ганьби, безсилля допомогти), ми і вважаємо те чи інше захворювання чи стан найстрашнішим.
Однак для успішного лікування (якщо, звичайно, не йдеться про смертельну недугу) нам необхідно в першу чергу повірити у можливість подолання, і значить – перемогти свій страх. А зробити це легше, знаючи «ворога в обличчя». Проаналізувавши свої страхи, ви зможете впоратися з ними, якщо в цьому виникне потреба.
