Питання про розподіл кількості та якості інтелекту за статевою ознакою з давніх-давен обговорюється вченими умами. Ще Конфуцій писав: “У звичайної жінки розуму стільки, скільки у курки, а у незвичайної – скільки у двох”. І які б різнобічні дослідження не проводилися в цій галузі, питання залишається відкритим і продовжує вивчатися.
Що ж, спробуємо пройтися за результатами деяких з новітніх наукових проектів, обмеживши огляд хронологічними рамками ХХІ століття, що розпочалося, і – відповідно – звернувшись лише до ряду найсвіжіших наукових даних.
Група британських учених кілька років тому зробила висновок про те, що сильна стать розуму височить над слабким аж на п'ять пунктів. Вочевидь, цьому передувало широке дослідження, ході якого визначався інтелектуальний коефіцієнт (IQ) 24 тисяч жителів.
В результаті вдалося встановити, що питома вага чоловіків, які продемонстрували рівень «геніальності», у п'ять з половиною разів вища, ніж жінок, у «номінації» високоосвічених їх також більша, але, щоправда, лише вдвічі. Цікаво, що серед носіїв низьких розумових здібностей жінок, порівняно з чоловіками, виявилося набагато менше.
Професор Річард Лінн з Ольстера (раніше скандально відомий своїм порівнянням IQ за національною ознакою), пояснив отримані показники, серед іншого, тим, що «чоловічий мозок приблизно на 10 відсотків більший за жіночий, а більший мозок дає більший інтелект, так що чоловіки неминуче в середньому розум.
З ним погоджується колега, який просуває науку в Західному Онтаріо, професор Джон Філіп Раштон. Він посилається на обстеження понад 100 тис. студентів та запевняє, що в інтелектуальному коефіцієнті молоді люди на 3,64 пункти випереджають однокурсниць. Але злі язики за його спиною шепочуться, мовляв, у професора під рукою була непропорційна кількість анкет юнаків та дівчат.
Втім, у тому ж Онтаріо професор Сандра Вітельсон категорично не погоджується з подібним твердженням. Сама вона заявляє, що лабораторним способом довела наявність більшої маси жіночого мозку, для якого до того ж характерна підвищена концентрація (до 15%) мозкових клітин у областях, відповідальних за судження, особистість, планування та роботу.
Проте, за даними цього дослідження, активність їхнього відмирання у представниць прекрасної статі теж вища, тому після досягнення поважного віку показники приблизно вирівнюються з чоловічими.
Вчені каліфорнійського університету, вивчаючи анатомічні особливості двох ґендерних протилежностей, встановили, що в жіночому мозку за інтелектуальні здібності більшою мірою відповідає біла речовина, а у чоловіків – сіра. Перше несе у собі сполучну функцію, забезпечуючи взаємодія центрів обробки інформації, які з другого.
У середньому мозок чоловіка містить приблизно в 6,5 разів більше сірої речовини, відповідальної за розумовий розвиток, по відношенню до жіночої, в якій зате майже в 10 разів більше білої речовини, що відповідає за ту саму функцію.
Соціолог Івон Россдейл вирішила піти ще далі в анатомічних дослідженнях, і зіставила дані про рівень інтелекту 1200 американок з розмірами їх бюста. В результаті кропітких підрахунків вона дійшла висновку про розумові переваги повногрудих жінок, але пояснити його не зуміла, так само як і ніхто інший не взявся за розшифровку сенсаційної новини (і слава Богу).
У Бостоні взялися вивчати залежність інтелекту від такого актуального параметра людського організму для дедалі більшої частини світу, як ожиріння, і з'ясувалося, що він знижується зі збільшенням ваги. – І чомусь, хоч як це дивно, виключно у чоловіків. Принаймні саме такий висновок озвучила професор Меррілл Еліас.
А що говорить із цього приводу вітчизняна наука? В одному науковому закладі проведено дослідження, в ході якого отримано значення інтелекту чоловіків, що склало 100,01 балів, та жінок – 99,86. І, оскільки різниця між ними виявилася меншою за критичну величину перевірочного коефіцієнта, було зроблено висновок про рівнозначність розумових здібностей обох статей.
…Дебати продовжуються. Прихильники чоловічої переваги посилаються на те, як мало жінок серед керівників, їх радикальні противники – що жінок, за статистикою, менше і в установах для недоумкуватих, а лояльні опоненти – на те, що буває всяко.
Чи не викликає дещо з розказаної посмішки? А може, і асоціацію із твердженням Р.А.Вілсона: «Що б не думав той, хто думає, що доводить це доведе»?
