На святому острові Валаам є чудова екскурсія, покликана розкрити гармонію північної суворої природи та подвижницького життя. Проходить вона у районі внутрішніх Конівських озер. Ігуменське озеро – найбільше їх. Тут, біля підніжжя кам'яної скелі, у простій дерев'яній келії сім років прожив суворим аскетичним життям майбутній ігумен Дамаскін. Він почав своє життя пустельника в 1827 році. Після смерті подвижника братія монастиря показувала численним паломникам важкі вериги ігумена та твори святих отців, переписані ним. Пам'ять про його піднесене чернече життя назавжди залишилася на острові. Про далекі часи паломникам і туристам, які приїжджають у тури на Валаам, нагадує фундамент келії, що зберігся до наших днів, і найвища модрина, що росте на Валаамі – в 32 метри.
Ставши ігуменом, Дамаскін задумав побудувати дома свого колишнього усамітнення скит імені Конівської ікони Божої матері. Ще 1393 року образ Богородиці було отримано преподобним Антонієм на Афоні. Водночас він отримав і благословення влаштувати чернечу обитель у північних межах Русі. Ікона знайшла свій притулок у Конівці – «браті Валаама». З 1956 року Коневська ікона набула свого притулку у Фінляндії, у Ново-Валаамському монастирі.
Першою оселилася на скелястому мисі між Темним та Ігуменським озером каплиця, перенесена 1858 року з Предтеченського острова. Цей нехитрий одноголовий храм з маленькою дзвіницею над притвором вважається на острові Валаам найменшим. Він став поруч із двома келіями, у яких жили суворим життям насельники. Вони не їли навіть у святкові дні ні риби, яка була вдосталь у Конівських (Ігуменських) озерах, ні молочної їжі. До 1930 року тут жив лише один схимонах Микола і лише у свята приїжджав проводити службу схіїгумен Феодор з найближчого Порфир'євського острова. Той перебував на острові на самоті цілих 15 років. Скит був повністю знищений пожежею та відновлений лише у 2003 році за іконографією. Наново збудований дерев'яний келійний корпус.
