У мережі досить часто можна зустріти агресивне коментування тієї чи іншої точки зору. Зрозуміло, що в житті поза Інтернетом таке явище теж не рідкість. Однак його масштаби дещо інші й характер висловлення обурення з приводу інакодумців також інший.
Анонімність дає величезні можливості і дозволяє висловлювати своє обурення прямо в обличчя тому, хто мав нахабність висловлювати неприйнятну точку зору. У житті люди дозволяють собі таку поведінку далеко не завжди. Найчастіше – тільки з близькими людьми, від яких ймовірність агресії у відповідь – мінімальна.
Виходить, що у звичайному житті люди виховані скуті безліччю правил поведінки та моральних норм і не можуть виражати свою агресію відкрито. Тому вона йде в підсвідомість і чекає там слушного випадку. І коли людина входить у мережу і стає «невидимою», агресія зривається з повідця та святкує бал.
Виявляється вона і у відвертих нападках, і в саркастичних фразах, і в спробах виправдатися чи довести свою правоту. Скажу відразу, що для здоров'я агресора така поведінка дуже корисна. Руйнівне почуття знаходить хоч якийсь вихід і гіпертонія напару з інфарктом на якийсь час відсуваються.
Але тут є один аспект. Агресія – почуття заборонене. І зізнаватись собі в тому, що декого хотілося б тріснути по лобі або що гірше – не дуже приємно. Особливо, якщо людина вважає себе не має права сердитися. І тому навіть в Інтернеті агресія проявляється такими химерними способами, що просто дивуєшся іноді.
Давайте подивимося всім відоме почуття обурення. Повторюся, що це відоме всім . Навіть найспокійніші та умиротворені товариші мають свою ахіллесову п'яту, якщо зачепити яку – перетворюються на шаленого лева. Обурення ще можна назвати “праведним гнівом”. Воно досить сильне і часто відвідує людей із загостреним почуттям справедливості чи любителів доводити істину. Фізичні прояви дуже характерні – прискорене серцебиття, викид адреналіну, людина може почати задихатися від обурення – ніби “в зобу дихання сперло”.
Так от, коли таке раптом відбувається і людина не усвідомлює, що це прояви агресії, його можна тільки пошкодувати. Бо це руйнівне почуття на світі, насамперед для самого агресора. І чим менший рівень усвідомленості – розуміння своєї агресії, тим вища ймовірність, що зупинити цю силу людина не здатна і бігатиме по замкнутому колу, просто видозмінюючи свої агресивні прояви та маскуючи їх від самого себе.
Чому ж з'являється обурення і на кого воно спрямоване? Якщо ми розглядатимемо його докладно, на нас чекає сюрприз. Дивіться: людина стикається з певною точкою зору, що викликає в душі глибокий протест. Приклад можете навести самі зі свого життя. Коли ви вигукуєте:
– та як він міг, це ж зрада!
– Вона мене обдурила!
– це маячня чистої води!
– Як непорядно!
– І т.д.
Це говорить про те, що ви почуваєтеся глибоко враженою поведінкою або навіть просто судженнями іншої людини, яка дозволяє собі таку поведінку, яку ви вважаєте вкрай поганою, або ніколи не дозволяєте собі чинити таким чином. Наприклад, ви б ніколи не стали:
– зраджувати
– дурити
– нести марення
– чинити непорядно
– І т.д.
Але оскільки всі ми люди, це означає, що ми часом зраджуємо, обманюємо, несемо марення і чинимо непорядно – особливо в очах інших. Просто за собою ми не відзначаємо ці вчинки як такі. Іноді людина взагалі їх не помічає! І парадокс: чим більше обурення відчуває людина з певних приводів, тим вища ймовірність, що він сам частенько поводиться саме таким способом, який сам же і засуджує з піною біля рота. Але оскільки це все відбувається на рівні підсвідомості, то він цього й не помічає за собою . Зате чудово помічає в поведінці інших . Такий собі механізм проекції.
А чому ж обурений не може помітити за собою таку поведінку? Та тому що тоді йому доведеться зарахувати і себе до табору «поганіших», яких він звик засуджувати. А це для багатьох людей із заниженою самооцінкою просто не-ви-но-си-мо! Ось і доводиться ховатися від себе. Тому що визнавати за собою те, що засуджуєш та не любиш – дуже боляче. Адже тоді з'ясується, що людина не любить найцінніше і найдорожче, що є у неї на цьому світі – свою безсмертну душу. А ще з'ясується, що ця душа плаче та болить, а як їй допомогти – людині невідомо.
Тому і кидається агресор в атаку за першого можливого випадку. Пам'ятайте про те, що йому просто боляче, він намагається захистити себе хоча б ціною того, що ранить іншого.
Коли наступного разу вас відвідає обурення – не поспішайте виплеснути його за першої нагоди. Дайте собі шанс усвідомити – що так зачепило вашу душу? І тоді ви зможете собі допомогти.
