У лікуванні туберкульозу дітей важливу роль відіграє їх підтримка на цьому етапі. Адже бувають різні ситуації, в яких діти не знають, як правильно діяти.
«А раптом у школі дізнаються про мою хворобу?», «А якщо зі мною сусідка перестане дружити?», «А якщо я не вилікуюся?».
Ці та подібні запитання турбують дітей, які зіткнулися з хворобою. Як бути і хто пояснить, адже не завжди мама чи тато можуть знайти правильні слова, або ж загалом бажання для розмови.
Соціальні працівники БО «100 відсотків життя. Кропивницький» постійно здійснюють супровід дітей, прививаючи прихильність до лікування, підтримуючи матеріально сертифікатами на продукти харчування. Віднедавна з дітьми розпочала роботу і соціальна педагогиня Вікторія Кукса, яка проводить офлайн та онлайн групові й індивідуальні заняття.
«Діти можуть мені довірити свої турботи і я намагаюся щоразу знайти правильні слова для підтримки. На жаль, досі існує багато міфів і стереотипів щодо цього захворювання, які серед дітей поширюють самі дорослі. Діти молодшого віку психологічно не так складно переносять захворювання, як підлітки. Маленьким пацієнтам зазвичай важко на етапі проходження обстежень та процедур. Підлітків же більше турбує, що про їхній діагноз можуть дізнатися друзі та однолітки, вони хвилюються, що відбудеться розголос інформації і тому більше схильні до індивідуальних зустрічей», – ділиться Вікторія Кукса.
Офлайн-заняття з дітьми соціальний педагог за можливості проводить щотижня в ігровій кімнаті, що розташована у Кіровоградському обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі. Звісно, не завжди в батьків, особливо з віддалених районів, є змога привести дитину на заняття, тому зустрічі підлаштовуються під ті дні, коли в дітей відбуваються обстеження та прийом у лікаря. А якщо можливість приїхати зовсім відсутня, спілкування та консультації продовжують онлайн.
Після кожної маніпуляції та відвідин лікаря в ігровій кімнаті на дітей чекають маленькі, але такі приємні заохочення: розмальовки, наліпки, книги. А ще вони вчаться робити собі подарунки власноруч – прикраси, медалі, вітальні листівки, поробки з повітряного пластиліну. Все це захоплює, переключає увагу, надає ресурсу.
«Заняття проходять цікаво для дітей. Особливу увагу приділяємо розвитку емоційного інтелекту, напрацюванню навичок контрою та регулювання свого емоційного стану. Для соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків головним методом психологічного та емоційного відновлення є включення в соціальні відносини на основі відновлення психічних функцій і покращення комунікативних здібностей. Тому першочерговим завданням наших зустрічей з дітьми та підлітками є підвищення їх самоцінності та самооцінки, що надає силу змагатися з хворобою і досягати бажаної цілі. Для розвитку вольових якостей та віри в свої сили і перемогу стають в нагоді настільні ігри-стратегії, такі як «Увага, астероїди!», «Чотири в ряд», шахи. А незамінними інструментами для розвитку емоційного інтелекту стали «Емоційні зони», «Мемка і мімка», «Емоційний інтелект» та тренінгові вправи з покращення комунікаційних навичок. Також ми з дітками читаємо та намагаємось зрозуміти теми щодо хвороби, яку вони лікують, а відповіді на свої питання знаходимо у чудовій тематичній літературі», – зауважує Вікторія.
І дітям, і підліткам подобаються арт-заняття, відзначає соціальний педагог. Із підлітками розмальовують картини по номерах, антистресові розмальовки, а з дітьми – плетуть браслети, розмальовують гіпсові фігурки, малюють на склі. Якщо дитина бажає, вона може взяти набір додому і продовжити там творчу роботу.
«Я би сама не справилася cамостійно… Я тривалий час не ходила у школу, оскільки захворіла на туберкульоз відкритої форми. Я лікувалася в лікарні, потім вдома приймала протитуберкульозні препарати. Після того, як лікарка сказала, що я не поширюю інфекцію і можу йти в школу, я дуже зраділа. Я скучила за своїм класом, друзями. Проте прийшла в школу і отримала осуд. Виявляється, хтось розповів однокласникам про моє захворювання, вони казали: «Йди додому, лікуйся!», «Чого ти прийшла – розносити хворобу?». Я плакала від образи, адже не винна, що захворіла», – ділиться своєю історією Катерина (ім’я змінено), вирішити, яку допомогла соціальний педагог після кількох консультацій.
«Мені часто мама казала, що я винна в тому, що захворіла на туберкульоз. «Звідки ти його принесла?», – постійно запитувала. Я поділилася із Вікторією цією історією, у нас почалися консультації з мамою. Це було непросто, але ми пройшли цей шлях і зараз мама підтримує мене у лікуванні», – розповіла Наталя (ім’я змінено).
Таких історій чимало, головне – всі вони почуті і підтримані командою БО «100 відсотків життя. Кропивницький».
Джерело: zpu.kr.ua
