23 квітня в усьому світі відзначається День книги та авторського права. Свято було засновано в 1996 році на 28-й сесії ЮНЕСКО і відтоді відзначається в цей день щорічно.
Дата була обрана невипадково: саме 23 квітня 1616 року померли Мігель Де Сервантес, Вільям Шекспір (за Юліанським календарем) та Інка Гарсіласо де ла Вега.
Це також день народження або смерті таких відомих авторів, як Моріс Дрюон, X. Лакснесс, Володимир Набоков, Дж. Пла і Мануель Мехіа Вальєхо.
Генеральна конференція ЮНЕСКО, яка проходила в 1995 році в Парижі, вирішила віддати в цей день данину поваги книгам і авторам, закликаючи всіх (і особливо молодь) знаходити задоволення в читанні і поважати незамінний внесок тих, хто сприяв соціальному і культурному прогресу людства.
Конференція заснувала Всесвітній день книги і авторського права, а також Премію ЮНЕСКО за пропаганду ідеалів толерантності в дитячій та юнацькій літературі.
Сама ж традиція святкування Дня книги зародилася в Каталонії, де 23 квітня (у День Св. Георга) традиційно троянда є подарунком до кожної проданої книги, крім того, в цей день там прийнято дарувати близьким книгу.
Своїм святом День книги по праву вважають автори, видавці, вчителі, бібліотекарі та всі, хто причетний до книжкової справи. Традиційно в цей день у багатьох країнах світу організовуються книжкові ярмарки і виставки.
Одним з найважливіших досягнень стало впровадження всесвітнього символу авторського права – © – під час організованої ЮНЕСКО в 1952 році конференції, на якій була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право.
Більшість істориків права, що досліджували саме виникнення авторського права, часто пов’язують його появу з винаходом книгодрукування в Європі. Звичайно ж, і реєстрація авторських прав – це тільки наслідок визнання самих цих прав.
Іоханн Генсафлейш на прізвисько Гуттенберг у 1440 випустив першу, яка не збереглася до нашого часу, друковану книгу. Винахід Гуттенберга призвів до того, що процес виготовлення копій творів значно спростився, ціна на книги знизилася і вони стали більш доступними – тепер рукопис міг бути надрукований великим тиражем і поширений серед широкої аудиторії. Тим самим, результати творчої праці авторів стали повноцінним товаром і могли приносити стабільний і відчутний дохід. І першими, хто поставив питання про необхідність особливої охорони для творів, стали видавці, тобто саме ті суб’єкти правових відносин, які отримували основний прибуток.
Як зазначають різні дослідники історії права, зародження принципів сучасного авторського права відбулося в Англії.
11 січня 1709 в Палаті громад було заслухано проект закону “Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи придбачами копій друкованих книг прав на останні на час, що встановлюється відтепер”.
10 квітня 1710 проект отримав силу закону, відомого більше під назвою “Статуту королеви Анни”.
У відповідності зі “Статутом королеви Анни” автор отримував виключне право на видання свого твору протягом 14 років, яке могло бути віддана на цей термін видавцеві. Це було виключне право видавця на видання зареєстрованої книги, тобто право саме цього видавця на виготовлення копій саме цієї книги. Відповідно, звідси в загальносвітовій юридичній літературі і відповідному законодавстві закріпився англійський термін – copyright (this book is copyright), в даний час в широкому сенсі означає авторське право.
Після закінчення вищевказаних 14 років право на видання поверталося автору, і він міг знову поступитися його, в тому числі й іншому видавцеві, ще на 14 років, після чого використання твору ставало вільним. Порушення виключного права на видання каралося великим штрафом з конфіскацією незаконно виданих примірників твору. Право на твір виникало за умови виконання автором ряду формальностей.
Так, наприклад, Статут вимагав:
1) Обов’язкову реєстрацію назви опублікованого твору в Stationers ‘Company (факт внесення до реєстру розглядався як презумпція при виникненні спору про власність);
2) Депонування 9 екземплярів для університетів і бібліотек;
3) Охорону загальним правом неопублікованих творів та особистих немайнових прав автора.
Остаточно індивідуальні права автора на охорону його твору на законодавчому рівні в правових системах ряду розвинених на той час країн були визнані в кінці XVIII століття.
На сьогодні існують дві системи авторського права: англо-саксонська (англо-американська) і романо-германська (континентальна).
Чинне українське законодавство, що регулює питання авторського права, будується за принципами континентальної моделі права.
Автор, як це закріплено в законодавстві України – це (і тільки!) фізична особа, яка своєю творчою роботою створила твір. Юридична особа не може бути автором.
