За допомогою критики можна досягти різних цілей: висловити невдоволення, рознести в пух і прах чиїсь старання, тицьнути носом у помилки чи недоліки, принизити, а можна спонукати людину до дії, допомогти їй щось виправити, доопрацювати, удосконалити. Саме останній варіант я хотіла б розглянути в цій статті.
Набагато приємніше, коли критика має конструктивний характер. Дехто вважає, що головне – вказати на помилку, а решта вже не їхня справа. У якихось ситуаціях такий підхід, можливо, й виправданий, проте найчастіше викликає опір критикованого. І, крім суперечок, ви нічого не домагаєтеся. А якщо цілі інші, то варто все-таки подумати, як зробити свої зауваження.
Наприклад, ви вважаєте, що близька людина стала приділяти вам менше уваги, і, природно, це не може вас тішити. Як думаєте, що він відповість на ваше “ти зовсім перестав мене помічати”? Швидше за все, виправдовуватиметься чи відпиратиметься. Спрацює захисна реакція, хоча ви всього лише вказали на помилку. Тоді як підібрати правильні слова, щоб людина прислухалася і не захотіла з вами сперечатися? Спочатку спробую розповісти, що робити точно не варто.
Ви коли-небудь звертали увагу, як часто ми починаємо висловлювати свою думку зі слів заперечення, незгоди чи заперечення? Буває, в першу секунду з губ так і рветься: «ти не правий», «все зовсім не так», «я не згоден», «нісенітниця яка» або просте і коротке «ні». Такий початок лише налаштує співрозмовника захищатись. Навіть якщо потім ви аргументовано викладете свою точку зору, у нього все одно може виникнути бажання вам протистояти і пояснювати, чому, насправді, ви не маєте рації. В результаті піде набагато більше часу на обговорення. А можна зробити зовсім інакше.
Спробуйте спочатку знайти у вчинку, справі чи промови співрозмовника щось позитивне, можливо, якийсь момент, який йому особливо вдався. Позначте те, з чим ви можете погодитись, що вам сподобалося. Або просто оцініть старання людини, похваліть за те, що вона взялася за цю справу. Можна згадати якісь інші його досягнення чи позитивні якості. Після такого вступу критика сприйматиметься менш болісно.
Наприклад, можна розпочати із фраз:
– Здорово, що ти згадав про це питання.
– Мені приємно, що ти взяв ініціативу до своїх рук.
– Я знаю, що ти намагаєшся.
– Я бачу, що ти хочеш знайти вихід із ситуації.
– Згоден, це справді важливо.
– Багато хто вважає так само.
– Я розумію твої почуття.
– Дякую, що допомагаєш мені.
– Ти відповідально підходиш до цієї справи.
Далі важливо не вказувати на недоліки, а пояснити, що потрібно додати, щоб стало ще краще. Таким чином, ви не акцентуєте увагу на помилках, а відкриваєте перед людиною привабливішу перспективу. Він уже починає бачити у вас не супротивника, а союзника, розуміє, що ви хочете допомогти, підказати, і більш лояльно ставиться до ваших зауважень.
Повернімося до прикладу, наведеному на початку статті. У тій ситуації, думаю, кожен хотів би почути не закиди та звинувачення на свою адресу, а щось на кшталт:
– Мені так подобається проводити з тобою час. Давай вечорами більше приділятимемо один одному уваги.
Тут ми почали з позитивного – зробили комплімент, і замість вказівок на недоліки продовжили тим, що хотілося б додати, внести у стосунки. На мою думку, перевага другого варіанта перед першим очевидна.
І насамкінець ще парочка прикладів різних варіантів критичних зауважень, щоб остаточно відчути різницю.
У твоїй промові стільки слів-паразитів, що слух ріже. Тобі треба працювати над цим.
Або
Мені дуже сподобався твій виступ. Ти так легко зумів заразити всіх своєю ідеєю. Ось якщо до твого дару переконання ще додати чисту мову без слів-паразитів, то тебе взагалі можна буде заслухатися!
У тексті стільки помилок, що читати неможливо.
Або
Написано цікаво, і якщо підправити орфографію, кількість читачів стане ще більшою.
Сподіваюся, мені вдалося розрекламувати переваги конструктивної критики, залишається лише вдосконалюватись. Бажаю удачі у цій благородній справі!
