Як написати казку? Відповідь проста: треба уважніше вдивитися в навколишній світ і дати волю фантазії. Казки буквально довкола нас.
Взяти, наприклад, сучасні фільми. Вони буквально кишать різними монстрами, прибульцями, чужинцями, хижаками, кіборгами, зомбі, привидами. Виглядають вони огидно, і їхні вчинки жахливі.
А чому б не припустити, що страшні прибульці можуть бути кумедними? Наприклад, казка «Вершкові чоловічки».
«Одного ранку жителі Землі прокинулися від того, що пропало сонце. Мамам-татам треба на роботу збиратися, дітлахам до школи, а на вулиці ще темно.
Виявилося, що над усіма містами планети зависли та приготувалися до атаки космічні кораблі прибульців.
Інопланетяни напали спершу на Москву. Численні кораблі прибульців приземлилися у місті. А люди повелися дивно – вони разом усміхнулися, дехто навіть схопився від сміху за животи і почав кататися по землі.
Здивовані загарбники випалили з гармат. Сміх посилився. Тоді інопланетяни, щоб наздогнати страх, вилізли з люків.
Краще б вони цього не робили. На вигляд вони нагадували м'які булочки, а їхні кораблі підозріло були схожі на великі млинці. Тільки літаючі. Один малюк не втримався, підійшов ближче, спробував на зуб корабель прибульців… І з'їв великий шматок.
Інопланетяни з жахом поховалися. Напевно, вирішили, що й до них дістанеться черга. І правильно подумали. Земляни швидко надкушували літаючі космічні млинці. Спробували і гармати, виявилося – вафельні, стріляють кульками морозива.
Засмучені неправильною зустріччю, прибульці насилу, на дірявих кораблях втекли додому. І всю дорогу озиралися. Раптом земляни дізнаються про шлях на Кремову планету, де живуть вершкові чоловічки! Що тоді буде?!
Зрозуміло, в ролі казкових персонажів можуть виступати і неживі предмети – все, що оточує нас. Давайте, наприклад, уявімо, що якось ожили сніговики… Ось, що в мене вийшло:
«Посварилися якось два сніговики. Один з червоним носом з моркви. Другий із синім, баклажанним носом.
– Понаїхали тут, все місце в кучугурі позаймали, – обурювався «Червоний ніс».
– Не скупіться, снігу всім вистачить, – відбивався «Синій ніс».
– Мені мало, з мого боку сніг швидше тане, – гарячкував «Червоний ніс».
– Не подобається? Забирайся! Валіза! Вокзал! Арктика! – атакував «Синій ніс».
– Ах, так! Отримай нашу гарячу відповідь, – заволав «Червоний ніс» і вдарив супротивника мітлою, яка була замість рук.
«Синій ніс», ніби на футболі, стукнув ворога головою. Усі сніговики, що були в кучугурі, вступили у бійку. Під час битви вони відібрали у трьох сторонніх громадян барсетки з грошима, пом'яли капот пенсіонерській іномарці та виваляли у снігу двох бойскаутів. Надвечір на полі битви залишилася лише гірка снігу. З неї подекуди стирчали моркви, баклажани, волоті, відра, биті пляшки, рвані кульки…»
«Ось так все і було», – написав семикласник і тричі двієчник Крендельков у творі: «Як я провів новорічні канікули».
– За фантазію я тобі поставлю п'ять, – сказала вчителька. – Про решту ми поговоримо з твоїми батьками. Нехай завтра зайдуть до школи…
Огляньтеся навколо і – я певен – ви побачите чергову казку. Або цікаву історію…
