Їдальня на роботі, кафе після роботи… На самому початку, перед відрядженням, людина, яка нас відправляла до Китаю і давала розумні поради, на запитання про місцеву їдальню відповіла: «Забудьте, їсти ви там не будете».
Ми не повірили, але він мав рацію. Їдальня на підприємстві виявилася дуже китайською. І з'їсти там хоч щось їстівне виявилося настільки складно, що вже через день від нашої компанії відкололися перші зневірені. Вже за тиждень талони на обід брали людину дві з п'ятнадцяти. Найвпертіші.
При цьому не скажу, що «все так погано було». Миску рису та миску супу там можна було взяти без жодної побоювання. Ось тільки як пояснити безмовним, що хотілося б взяти як приправу «до цього»? Та ще – відстоявши чергу, та ще, коли кухарі роздуті напливом їдців, та ще… та ще… Загалом, усі наші на обід незабаром почали виходити на вулицю і там закуповувати у магазині якийсь перекус. І потім, після роботи – вечеряти.
Вечеряли ми зазвичай у китайському ресторанчику біля роботи. Дуже пристойна їжа, дуже дешево (за 20-25 юанів – страва розміром “до відвалу”). Єдиний мінус – китайці, які грали поряд у якісь ігри і від душі палять. Аж надто багато диму – незвично вже.
Їжа у китайців – вкрай своєрідна (як і спосіб її споживання). Ну, про це всі знають, причому з поширенням китайських ресторанчиків по всій території Росії далеко не з чуток.
Якось на початку відрядження ми скинулися всі разом на екзотичний ресторан зі спеціальною кухнею. Поїли жаб'ячих лапок, якось приготовлену змію, здається, там були равлики, п'явки тощо. – Загалом близько 10 страв з різних екзотичних для нас тварин (і комах)… Загалом – крута екзотика аж до маринованих медуз.
Стіл був круглим, а центральна частина його, з тарілками та стравами, що крутиться, так що, сидячи на місці, можна було спокійно прокрутити її до цікавої страви. Жабині лапки, на мій смак, були найвдалішими, а мариновані медузи – дивними, хоч і їстівними. Загалом, насититися можна було всім, що подано на стіл. (ІМХО, є варені мідії в Антверпені було не менш екзотично, але менш приємно.)
Витратили ми гроші не дарма – після цього в нас згасла пристрасть до екзотики на китайській кухні. У вихідні ми обідали десь у місті: досить швидко для кожного знайшлися місця, де йому подобалося найбільше.
Я вважав за краще їсти або в KFC, або в McDonalds, або (все ж таки пам'ятаючи про шкідливість для здоров'я західного фаст-фуду) у двох ресторанчиках – один на «туристичній стежці», інший – на вулиці, що її перетинала, у півкварталі від натовпів туристів.
Назви обох ресторанів були позначені однаковими ієрогліфами, як їх звати, ми не знали. Один із нас перефотографував назви та запитав у китайських колег на фірмі, що там написано. З'ясувалося, що це ресторани японської кухні. …Дивно, але при необхідності навчитися їсти паличками можна за кілька разів (їсть хочеться). Щоправда, потім виявилось, що й розучитися можна майже миттєво.
У Китаї – таке ж засилля Кока-Коли та Фанти, що й у нас, але з китайським колоритом. “Нестле” у них випускає прорву різних видів “чаїв” у пляшечках. Усіх смаків від солоденького до кисленького, всіх видів, хоча переважно – зелений чай.
Митниця не дає добро
Повертаючись додому із відрядження, я захопив на «розпив» на роботі пляшку китайської горілки. Спеціально купував у магазинчику на «стежці туристів» середню за ціною та екзотичну на вигляд. Екзотика її полягала в тому, що пляшка була не кругла, а багатогранна, і скло було не прозоре, а нерівне з видавленими на ньому ієрогліфами. Коштувала вона 15 юанів за півлітра. Однак мене з нею спритно підловили на митниці на виїзді. Виявилося, у них заборонено вивозити горілку в ручну поклажу, а в багаж я таку гарну пляшку здати не наважився. Заборона була озвучена митницею на останньому просвічуванні, перед входом на посадкову зону (підозрюю, що, побачивши пляшку на першому просвічуванні, мене елементарно «вели»).
Ні, пляшку прямо у мене не відбирали, мені просто було заявлено, що мені потрібно оголосити її багажем, повернутися до початку всіх просвічувань, купити поліетиленовий пакет, запакувати туди пляшку і здати в багаж, а потім знову пройти всі перевірки…
Я не так люблю горілку і не так хотів вразити виглядом цієї горілки моїх колег на роботі. Довелося віддати пляшку митниці. Особи китайських митників були по-східному безпристрасні. А в припасованій під столом сумці, куди вони сунули колишню мою пляшку, брязнуло від душі.
PS А щодо сучасних китайців… Так вони такі ж люди, як і ми з вами. Не краще та не гірше. Просто виховані інакше, ніж ми…
