Що дає диспансеризація, у що обходиться і який її кінцевий результат? Кому вона знадобилася? Що потрібно – кількість чи якість? Чи змінилося, що на краще в стані здоров'я населення з початку запуску цієї кампанії. Чи є необхідність, здавалося б, потрібного заходу створювати прокрустове ложе, перетворювати на інвентаризацію?
Саме на ці питання хотілося б отримати відповідь від МОЗ, а заразом почути думку практикуючих лікарів. Саме практикуючих, а не канцеляристів.
Без перебільшення скажу, що кампанія чи не повальної диспансеризації населення, що охопила останній рік практикуючу мережу охорони здоров'я, за масштабами залишила позаду всі минулі, що до того мали місце. От і добре – розсудить невдаха читач. Кому з громадян не хотілося б детально дізнатися про стан свого здоров'я, своєчасно, на ранніх етапах виявити і вигнати з організму всі хвороби?
Здавалося б, справа корисна, необхідна і, головне, відповідає принципам профілактичної медицини: хвороба набагато легше попередити, ніж боротися з її дебютом. А головне в тому, що захід поставлено на державний рівень. Ось завжди б так, та тільки самі на мову напрошуються слова знавця російського фольклору: «хотіли як краще, а виходить, як завжди». Сказати інакше, кампанію запустили в дію далеко не доопрацьованому, сирому вигляді та з явними перегинами в організаційному плані.
То що він дає, цей захід? У тому вигляді, як воно проводиться, бажає багато і багато кращого.
По-перше, виконати такий обсяг робіт силами однієї поліклінічної ланки, не вдаючись до явної фальсифікації даних, неможливо. Саме з цієї причини зі стелі беруться не лише лабораторні, а й інструментальні показники, методом переписування їх із колишніх поліклінічних відвідувань, що особливо лежать вдома або стардомах пацієнтів. Загалом у сухому залишку від таких оглядів залишається наймізерніший. Адже якщо якась патологія і виявляється, то вона при більш уважному огляді пацієнтів могла б бути виявлена і на прийомі. Чому такі «пустощі» допускають навіть дуже сумлінні лікарі? Цілком наскільки нереальна, настільки й непотрібна кількість різноманітних аналізів та апаратних методів. Принцип стрільби по майданах.
Але ще більше мороки завдає паперотворчості. Незрозуміло й те, з якою метою заснована лише нижня, від 20 років, межа віку без вказівки верхньої? Ах, так, для повноти охоплення. Але хіба не є секретом полішинелю істина, що в осіб старше 65, і тим більше кому вже до 80, навіть за повної відсутності скарг, але швидше за ігнорування таких, можна знайти цілий букет патологій? Відхилень вікового характеру. Склеротичні зміни судин, наприклад? Але склероз – це не хвороба, це умови для хвороб. Асиметрія кровотоку в півкуль мозку і хребетних артерій, недостатність кровотоку нижніх кінцівок, що в осіб похилого віку знаходиться в переважній більшості РЕГ, УЗД-досліджень – це не знахідка, а закономірність, що зовсім нескладно визначити, не вдаючись до різноманітних премудростей.
Проте з нас вимагають, а ми пишемо, виконуємо плани, ставимо пташки, свідомо знаючи, що нагору видаємо суцільну липу. Адже до абсурду доходить, коли для автоматизації процесу листа та масовості обстежуваного контингенту лікарі, подібно до службовців контори «Роги та копита», стали застосовувати гумові штампи, де тільки й роботи – поставити хрестики та нулики.
Не слід, однак, згущувати фарби, бачити лише негатив, щось і справді знаходять: вузли молочних залоз, фіброми, міоми, зміни щитовидної залози, гіпертонії, внутрішньочерепну лікворну гіпертензію. Але повторюю: при уважному огляді більшість із цих патологій можна було б виявити і на звичайному поліклінічному прийомі, не вдаючись до загальної кампанії. У випадках, де підозра на якусь патологію викликає сумніви чи труднощі, провести більш широке клінічне обстеження.
Чи не питання виявити щось, виявлене треба і лікувати! Але чи можливо лікувати одночасно 5-8 патологій, притаманних індивідуума похилого віку? Такою зворушливою турботою ми швидше за все допоможемо хворому не підвестися, а навпаки, лягти.
Вважаю, і зі мною погодяться багато лікарів, що верхню вікову планку диспансерного контингенту треба обмежити 75 роками. Такий підхід не позначиться як лікування осіб похилого віку, але підвищить таке дієздатного. Не варто довкола потрібної справи під виглядом філантропії влаштовувати мишачу метушню.
