Чим зайнятися в Москві, якщо снігу на горі в Солнцево ще немає, а на пляж у Срібний Бір уже холодно? Ідеї з'являються несподівані, але іноді корисні: а чи не махнути у новий парк «Заряддя»? Сказано – зроблено.
Враження від відвідування, звичайно, виявилося двоїстим… Те, що нове місце для відпочинку та тема для розваг з'явилася в центрі Москви, це, безперечно, непогано, але…
І річ зовсім не в тому, що про відкриття «прокукарекали» на всю країну, а роботи ще не закінчені, багато майданчиків і павільйонів закриті, дорога сантехніка в санвузлах нещадно і відверто «тече», бруківка і дерево зрадницьки гуляє під ногами… Все це ми бачили не раз і, на жаль, вже при вже.
Навіть до того, що за півтора місяця після урочистого відкриття до Дня міста 9 вересня тротуарну плитку почали місцями перекладати. Ну, як же без цього? Перекладка плитки і бруківки по кілька разів на рік — це справа свята, чисто московський захід, «ноу-хау», можна сказати!
Можна довго сперечатися, наскільки органічно вписався в ландшафт і навколишній пейзаж новий «парящий» міст, витягнутий еліпсом у бік протилежного берега і консольно навис над річкою.
Може, колись ми всі до нього і звикнемо, а поки баржі, що пропливають унизу, якось небезпечно поглядають брудними ілюмінаторами нагору, на юрбу, що пустується над річковою гладдю, відпочиваючих і роззяв.
Можливо, відкрита естрада амфітеатру потішить нас незабутніми відчуттями живої музики, блиском естрадних виконавців та танцювальних колективів. Можливо, але це вже ближче до літа, до тепла.
Вся справа в іншому: не залишає відчуття, що москвичі втратили ще один шанс.
Адже що заважало на дорогій землі біля Кремля на місці знесеного готелю «Росія» створити туристичний кластер — етнографічний московський парк, відтворити тут ту, неповторну стародавню Москву, з її купецькою малоповерховою забудовою, лавами, шинками, торговими рядами та заїжджими дворами? З усіма тими милими старомосковськими будівлями та побутом, духом, укладом. Просто повернути місту те, що в нього колись було тут, от і все…
Це був би і акт покаяння перед містом, яке втратило на початку 60-х років цей неповторний шматочок старовини, і шанс отримати, нарешті, хоч один «золотий гудзик» на наш неабияк пронафталінений і пошарпаний туристичний каптан. Тим більше — враховуючи величезну підземну парковку під парком, що давно існувала, що залишилася від готелю.
Але ні, очікування виявилися марними. Нашому прибулому здалеку і більше призначеному, ніж обраному, меру виявилися милішими пейзажі північної тундри з мохами та лишайниками та величезними валунами.
Більше в парку оглядати поки що й нічого. Жаль, шкода…
Особливо з огляду на величезні витрати на привезені з Німеччини (!!!) за багато мільйонів (470,5 млн. рублів) бюджетних грошей саджанці.
У Росії де їх візьмеш, навіть берізки, ялинки і сосонки, а от у Німеччині, та за валюту …
Якісь невиразні сумніви одразу почали виникати щодо правдивості недавніх тверджень, що це перші відвідувачі вкрали безліч дерев та кущів. А вони взагалі були?
Чекатимемо, тепер просто справа честі — відвідати парк у листопаді, або ще пізніше, коли він запрацює на повну силу.
Поки тут можна просто бути схожим, погуляти і чудово пообідати, в місцевому закладі ціни на ягнятину цілком бюджетні – 600-700 рублів за велику порцію при відмінній якості!
А от у кінотеатр — «ні-ні», дуже жирно — 790 рублів за двадцятихвилинний фільм… Навіть «фільми для дорослих» ніколи стільки не коштували!
Цікаво спостерігати, як обживаються нові місця та створюється життєва гармонія.
Два бомжі, що незрозуміло як просочилися сюди крізь численні кордони міліції та охорони, статечно розташувалися в кущах біля болотця. Поки що двоє, але схоже, що з настанням темряви до них приєднатися «третій» — Водяний, господар цього болота.
Незрозумілий поки що до кінця статус парку підказав і проміжний варіант режиму відвідувань та огородження — якась тимчасова, квола та непрезентабельна споруда, що складається зі сполучених болтами секцій.
Обживається помаленьку парк, природа не терпить порожнечі. Он і кудлатий, безпородний, але нахабний пес задер лапу на березку по-господарськи і хоч би хни… Він хоч знає, що вона — «валютна»?
Прощаємося вже в темряві: «До зустрічі, Парке… Одужуй і приходь до тями… А ми — прийдемо!»
