Вірменія… Подорож до цієї прекрасної, стародавньої та самобутньої країни — напевно, найкраща літня пропозиція від туристичної агенції. Її слід відвідати хоча б для того, щоб помилуватися величною красою монастирів та дзвонів, побачити язичницькі святилища та християнські пантеони, каплиці та церкви з чудовими фресками…
Деякі з них побудовані – ви тільки уявіть – у I столітті нашої ери! Гарні, Хор Вірап, Звартноц, Нораванк — можна перераховувати довго, адже Вірменія — це країна храмів, і саме вона була першою країною на планеті, яка прийняла християнство на рівні держави. І кілька років до того, як це зробила Римська імперія! Язичницький храм Гарні І ст. н. е.
А якщо ви раптом втомитеся і захочете відпочити від релігійної архітектури, на вас чекає найвище гірське озеро Кавказу — Севан, вище якого тільки небо. Можете попросити місцевих жителів розповісти вам історію виникнення цього озера, і вони із задоволенням розкажуть вам усе і навіть трохи більше. Тільки будьте готові почути від, наприклад, десяти різних людей десять абсолютно різних легенд, де загальним буде лише одне — чисту воду цього озера в давнину пили лише боги та зірки.
— Валіко Джане, у нас у Діліжані на кухні відкриваєш простий кран, вода тече — друге місце посідає у світі!
– А перше в Єревані, так?
– Ні, у Сан-Франциско.
— Поїдемо до мене додому, мама долму готує. Ти любиш долму?
— Ні…
— Тому що у вас не вміють готувати долму…
Щодо легенд вірмени взагалі унікальна нація, і недарма я додав до цього тексту два діалоги між великим вірменином Фрунзіком Мкртчяном у ролі шофера Рубіка Хачикяна та грузином Бубою Кікабідзе (в ролі Валіко Мізандарі) з фільму «Міміно». Про воду зрозуміло, вона найчистіша по всій Вірменії, а долма.
Коли Господь Бог роздавав землю для життя різним народам, вірмени готували долму. Потім вони її їли, пили свій прекрасний коньяк, звичайно, спізнилися і прийшли до Бога останніми. «У мене не залишилося землі для вас… – розвів руками Господь. — Я вже роздав іншим народам…» Вірмени пригостили Його долмою, налили трохи витриманого «Ахтамара», і Господь віддав їм Вірменію. «Я хотів залишити цю благословенну землю для себе, але ви її заслужили», – так сказав Господь вірменам.
Може, тому вірмени так обожнюють свою батьківщину? І вона, якщо чесно, цього варта…
І коли вже я згадав про чудовий коньяк «Ахтамар», то й про нього вірмени мають дуже гарну легенду.
Давним-давно, у незапам'ятні часи, прекрасна принцеса Тамар, дочка царя Арташеза, запалала любов'ю до простого молодого чоловіка, який не мав нічого, крім сили, краси і відваги…
Але на цьому зупинимося. Вам обов'язково розкажуть цю легенду і пригостять «Ахтамаром», а ви у відповідь не забудьте сказати тост за прекрасну землю Вірменії, за її гостинних та привітних мешканців, за геніального Фрунзіка Мкртчяна, мудрого клоуна з сумними очима, пам'ятники якому прикрашають багато міст країни. За Микиту Симоняна та Тиграна Петросяна, за Шарля Азнавура та Маріетту Шагінян, за Генріха Мхітаряна та Армена Джигарханяна…
І, звичайно, за неповторного Сергія Параджанова, чий будинок-музей у Єревані відвідати слід обов'язково. І за багатьох інших синів та дочок цієї невеликої гірської країни з великою та героїчною історією…
Пам'ятаєте, як сказано у Святому Письмі? «І зупинився ковчег сьомого місяця, двадцятого п'ятого дня місяця, на горах Араратських…». Зараз сьомий місяць, а незабаром настане двадцятий п'ятий день місяця… Ви ще встигаєте!
