Минулої осені виповнилася давня мрія, що здавалася нездійсненною. Шотландія наяву виявилася ще прекраснішою, ніж на картинках. Але кілька разів складалися ситуації, коли виразно відчувалося, як кульки заходять за ролики. Ніяк їх інакше не пояснити, як почуттям гумору жителів острова Велика Британія…
Другий поверх
Знавцем англійської мови на рівні експерта я не є. Але ясно чув, що дівчина за стійкою сказала: «Second floor»…
Піднімаємось на другий поверх. Нашої кімнати номер 35 – немає. Але є кімнати 33 і 34. Дивно якось, про всяк випадок йдемо вище. І там, на третьому поверсі вона є!
Гаразд, могла дівчина переплутати, міг я не почути. Забули!
Другого дня виявляю на стіні протипожежну схему. Окрім іншого – шлях евакуації з нашої 35-ї кімнати. І озаглавлено це все – Second floor.
Ми знаходимося начебто на третьому поверсі. Але британці все не так. Згодом з'ясувалося, перший за нашими поняттями поверх називається вони «ground» – типу земля. Нічого собі земля – сходи дванадцять сходинок! Ось так через британців – приколістів доводиться щодня кілька разів підніматися сходами два зайві прольоти.
Електрика
Акумулятор нашої камери розрахований на 400 фотографій. Потім вимикається з кінцями. За задуманої нами інтенсивної програми цього навіть на один день не вистачить. Тому схема така: один – у камері, інший у кишені, третій – на зарядці.
Крім того є два мобільні телефони. Не те щоб так вже необхідно роздзвонювати в усі кінці, але якщо дорога дружина все-таки загубиться – зовсім не знаючи мови і неясно уявляючи, в якій частині острова Великобританія ми зараз перебуваємо…
Поки летіли двома літаками, вже один акумулятор на чверть використали. Перед сном дістаю зарядний пристрій. Розеток – повно, штук чотирнадцять на невелику кімнату.
Але це, виявляється, не розетки.
Всі вони розраховані на втикання якогось незрозумілого трирогого дива. Звичайна вилка не лізе нікуди, хоч я стараюся.
Рано-вранці розповідаю про свою проблему портьє. Він (вдень тут чергують дівчата, а вночі – чоловіки) здивовано дивиться на дворогу вилку:
– А, that's European, – звідки ми такий експонат викопали?
Але ж обслуговування тут на рівні. Портье обшукує всі підсобні приміщення невеликого готелю і знаходить-таки одну (!) континентальну розетку.
Не так страшно. Того ж дня у крихітному містечку Дун, у Сільському Магазині (Country Store) ми купили перехідник за чотири паунди. І він підійшов!
Згодом виявилося, такі перехідники продаються повсюдно й у Единбурзі. Але вже стоять 5.50.
Мані Клайдесдейла
Ще перед поїздкою ми довідалися, що крім загальнобританських (англійських) фунтів є шотландські. Навіть переписувалися з однією людиною, яка створила чудовий сайт про Шотландію, на предмет дізнатися – гроші це чи просто картинки.
Виявилося – гроші. Я навіть змінив їх невелику кількість ще в Ризі – дешевше коштували. Потім переважно шотландськими паундами нам давали здачу. Деяка підозра викликала те, що однакові за номіналом банкноти мають різні картинки, і на одних написано «Королівський Шотландський банк», а на інших просто «Шотландський банк». Але гроші невеликі, начебто скрізь приймаються, не звертаємо уваги.
У пабі «Стара Сотня» на здачу нам дали двадцятку взагалі несерйозного вигляду. З голеним Робертом Брюсом, дивною картинкою та випущену невідомим науці банком Клайдесдейла.
Перепитувати посоромилися, вирішили сплавити при нагоді. Але якось не вдалося. Більше того, ми трохи перевищили кошторис, ця двадцятка залишилася останньою. На цей випадок було двісті доларів. Долар втратив свою властивість універсальної валюти, до Штатів ми точно ніколи не потрапимо, а ось у Юнайтед Кінгдом – цілком реально. Тому зі спокійним серцем міняємо долари на фунти – до речі, і курс непоганий. Нам видають п'ять Клайдесдейлівських двадцяток, решту – дрібними купюрами. Йти вимагати заміни? Змиритись, що нагріли на сто паундів? Але контора цілком солідна, відділення банку.
У найближчому магазині Клайдесдейлівську двадцятку розмінюють без запитань. Гаразд…
Сьогодні – наш останній день у Шотландії. Увечері летимо до Іст-Мідланду, звідти вранці – додому.
Іст-Мідланд – сама що не є Англія. Сама навіть її середина, як випливає з назви. Бармен в аеропорту злегка гальмує, дістає з-під прилавка планшет із фотографіями різних банкнот, нашу двадцятку порівнює зі зразком і приймає без проблем.
Як згодом з'ясувалося, крім однієї англійської та трьох шотландських, фунти стерлінгів друкують ще чотири північноірландські банки. Без планшета – нікуди.
Три Клайдесдейловські у мене лежать і зараз, як заначка для наступної подорожі.
Головний Шотландський Прикол
Шотландія ділиться на гірську та рівнинну. Хайленд та Лоуленд. Південна половина країни знаходиться в межах Шотландської низовини. Наша перша поїздка в королівство Альбу була обмежена Едінбургом і найближчими околицями, з виїздом у недалекий (50 хвилин на поїзді) Стеллінг. Самий що не є Лоуленд, Шотландська низовина.
Після третього дня, проведеного суцільно в лазанні по горах, ми замислилися – щось тут не так.
От хоч би сама столиця. Спочатку забираємось на запаморочливу висоту – до замку. Потім прогулянка Королівською Миле до Холірудхауса – ця знаменита вулиця йде під ухилом градусів у тридцять, якщо не більше. Захотілося подивитись на палац зверху – піднімаємося на кручі Селісбарі – вигляд, як з літака. Сходити на Артур Сіт – не наважилися.
Природу феномена пояснити не вдалося. Чи означає це, що, порівняно з горами Хайленда, всі ці скелі несуттєві? Або сенс у тому, що на території Лоуленда ще зустрічаються де-не-де більш-менш рівні місця, а на Півночі їх немає принципово?
Залишається тільки махнути як-небудь у цей самий Хайленд і все перевірити на місці.
