Ще 20 років тому селфі стало набирати популярності. Але що це сьогодні — данина моді, спосіб самовираження чи некритичний розлад психіки?
Можливості швидкої фотографії та моментальної публікації зображення відкрилися після розвитку стільникового зв'язку до швидких швидкостей передачі даних. Розробка та технічне вдосконалення смартфонів, з інтегрованими в них фотокамерами, що забезпечують високу якість зображень у цифровому вигляді, також стало імпульсом розвитку селфі як елемента швидкої фотографії, публікації та загалом комунікації між людьми.
З психологічної погляду визначення справжніх причин і мотивів дій людей правильне правило «під одним шукай інше». Це і допоможе нам розібратися в особливостях і причинно-наслідкового зв'язку явища.
Селфі – це потреба людини, актуалізована сучасними засобами зв'язку та комунікації, а також суб'єктивним (з особистою оцінкою) уявленням про «норму». На звичку селфіть впливає кілька факторів.
Фахівці підтвердять, що розлад психіки в медичному розумінні немає. Принаймні “ставити діагноз” – справа невдячна. Явище справді пов'язане з бажанням слідувати моді: бути, впливати та контролювати коло знайомих-однодумців.
Селф також і спосіб самовираження, іноді з елементами епатажу – одне одному не заважає. Візуально визначити опубліковане зображення як селфі можна просто: до кадру потрапляє частина руки селфера або телескопічного подовжувача з власником смартфона.
Зрозуміло, селфі – винахід людини. Жодне інше ссавець, хіба що окрім вищих приматів, на це не здатне — ні технічно, ні інтелектуально.
Хто робить селфі часто?
У порівнянні з різними віковими категоріями можна помітити, що молодь, коли вік типового представника соціальної групи прийнято вважати до 35 років, відрізняється звичкою селфіти частіше за інших. Саме ця соціальна група найбільш масово взаємодіє та користується інтернетом та іншими засобами електронної комунікації у всіх країнах світу, де такі кошти доступні.
Але люди усвідомлено вибирають стиль поведінки і тому відрізняються звичкою до селфі не так залежно від віку, як від світогляду, характерних рис і мотивів.
Для багатьох сучасних людей похилого віку мотив «ось я — подивіться, отже, я живу, існую» перегукується з поміченим ще в 30-х роках ХХ століття в США та деяких інших західних країнах мотивом публічності. У «доінтернетний» час до засобів масової інформації належали друковані версії газет, журналів, листівки та книги. Для особистої, офіційної та суспільної комунікації з кінця XIX століття використовували дротовий телефон, а засобом «бездротової комунікації» була поштова служба.
Наприкінці 1920-х років у США та деяких інших західних країнах сформувалося поняття «паблісіті»: важко було набути масової популярності, якщо про тебе не писали журналісти, хоча б зрідка. Явище передбачало й статусні перспективи. Іншими словами, «якщо про тебе не пишуть, значить, тебе немає». Тому далекі предтечі явища селфі співвідносяться саме з тим часом.
Протягом ХХ століття явище та мотиви до звички селфіть трансформувалися у нові форми. Але підґрунтя залишилося тим самим, заснованим на бажанні людини сяяти і впливати на інших, перемагати в конкурентній боротьбі та соціальному змаганні за блага.
Вже кілька десятків років селфі періодично роблять мільйони людей. Це допомагає психіці конкретної людини вирішити особисту проблему конкуренції та значущості (значущості). З підґрунтям «у мене все гаразд — не гірше, ніж у вас, а ще краще». У свідомо обраній аматорами селфі позиції вони менш бояться конкуренції з іншими. Адже й вони «теж» існують, щасливі, багаті, проводять час, наповнені враженнями, затребувані — підставте потрібне.
Після публікації електронного зображення відбувається природний та передбачуваний процес взаємної підтримки людей — одна з прихованих функцій соціальних мереж: не лише вивіска марнославства, а й взаємна підтримка. Соціологи та психоаналітики неодноразово підтверджували цей факт у результатах наукових досліджень.
Зверніть увагу за кількістю та адресністю лайків – хто, коли їх ставить. Як правило, одні й ті самі люди в одній соціальній групі з однаковими рольовими очікуваннями, авторитетами і цінностями, що відкрито заявляються. У відповідь на публікацію селфі “мене коханого” посилюється взаємна підтримка лайками “одногрупників” і, можливо, однодумців.
Сказане нагадує приказку з авторством байка та мецената А. І. Крилова: «Зозуля хвалить півня за те, що хвалить він зозулю». За тією ж аналогією письменники, які випускають твори власним коштом, вирішивши донести до світу «нетлінну» ідею, люблять збиратися в спілки, обговорювати творчість і продають одна одній свої книги. Це також міра взаємної підтримки, і кожен набуває свідомості значності. З боку це виглядає смішно, але селфі за змістом та результатом орієнтується на той самий небездоганний аналог лайків та визнання значущості.
Ось чому соціальні мережі ще популярні, хоча користь психіки людей небездоганна. За деякими валідними даними, соцмережі втрачають аудиторію рік у рік, користувачі мігрують у пошуку кращого порталу, а деякі зовсім видаляють акаунти і не шкодують про це. Тому що спілкування у соціальних мережах — справа добровільна, це інструмент, яким користуються відповідно до власної мотивації.
Але помітна «вилка» вибору проведення часу, зайнятості. Інтернет взагалі із захоплюючими час та ресурси людини відеоконтентом, комп'ютерними іграми — не лише шкода, а й користь. Це відволікаючий фактор, зайнятість.
За доступними та валідними даними, кількість зареєстрованих, у тому числі тяжких злочинів, знижувалася тенденційно протягом десятиліть з розвитком інтернету. Їхній «акцент» зміщувався, трансформувався в інші «склади» кримінальних дій — наприклад, на правопорушення, вчинені з використанням інтернету.
Далі буде …
