Зростають доходи, зростають запити… І вже поїздка до дельфінарію чи на крокодилову ферму не приваблює туристів з тією ж силою, що й п'ять років тому. Хочеться кардинальної зміни звичної ситуації. Тиші. Спокою. Умиротворення.
Молодий напрямок у туристичному бізнесі – сільський туризм. Або агротуризм. Зелений туризм. Тимчасове перебування туристів у сільській місцевості з метою відпочинку та участі у сільськогосподарських роботах. Або лише один відпочинок. Похід по гриби, прогулянки лісом. Купання в річці чи озері.
Найголовніша умова перебування туристів – у сільській місцевості не має бути сучасної багатоповерхової забудови. Чим старше село чи село — тим вищий до неї інтерес туристів. З кожним роком прогрес хоч повільно, але впевнено йде у села. То тут, то там скуповуються ділянки та починається сучасна забудова. Тому недоторкані цивілізацією глухі куточки так приваблюють туристів.
За кордоном сільський туризм набирає нових і нових обертів. У Росії цей напрямок досить юний. Ніша вільна. Алтай, Краснодарський край, Калінінградська область, Псковська та Ленінградська області. Мабуть, поки що лише в цих краях сільський туризм розвинений активно. А скільки в Росії глухих куточків, де можна знайти нові і нові можливості для розвитку цього напряму!
Що ж манить у тихі, забуті Богом куточки рідної вітчизни?
Екологія, реальність людей та природи. Тиша. Чистота повітря та натуральність продуктів. Розмірний побут. Відсутність поспіху. Домашня атмосфера. Можливість відчути своє коріння, витоки. Очищення душі та тіла. Відчуття близькості із природою. Можливість сільських розваг для дітей та дозвілля для дорослих. Полювання. Риболовля. Лазня по-чорному. Російська натуральна кухня. Каші. Кваси. Борщі. Величезний пласт вражень, який не можуть дати екзотичні країни.
За всіх плюсів цього екологічного відпочинку є ще один — невеликі витрати. Тому й манить до себе такий вид відпочинку дедалі більше людей.
Мій друг щоразу, повертаючись із дальньої країни, через тиждень чи два їде в глуш, до бабусі до села. Разючі зміни побуту, сервісу та близькість до природи творять із ним дива. Приїжджає завжди оновлений та натхненний на нові подвиги. Передати всю палітру фарб досить складно. Це потрібно пропустити через кожну клітинку тіла. Через кожен куточок душі.
В Україні та Білорусі сільський туризм розвинений з незапам'ятних часів. Нині набирає новий виток.
Пам'ятаю свої враження від поїздки до гуцульського села. Національні костюми. Поїздка на місцевому возі. Екскурсія до кузні. Звісно, це не повне занурення у життя села, а лише екскурсія. Але цього достатньо для переоцінки цінностей. Невигадливе життя сільських трудівників. Розмірна та проста. У цьому вікова мудрість. Виростити хліб. Посадити дерево. Народити та виховати дітей. Побудувати будинок.
Турист мешкає кілька днів у сільській місцевості. Знайомиться із побутом, традиціями, культурою. У кожній області та краї вони свої, унікальні. Бере участь у сільському житті та праці. У народних святах. І поступово стає частиною цілого народу під назвою «земляни». Можливо, саме тому сільський туризм стає дедалі популярнішим?
Навчитися вудити рибу, розбиратися в лікарських травах, вивчати звички звірів, покататися на коні, сплести кошик з лози або спрясти нитку на старовинній прядці. Попити пахучого чаю із самовару з чоботом. Поласувати ароматним медком на пасіці. Покататися на тракторі. Навчитися доїти корову чи козу. Найурбанізованіша людина не відмовиться від такого природного комфорту.
Чому ж поки що так несміливо розвивається цей напрямок? Настав час заново відкривати для себе рідний край!
