Театр, як відомо, починається із вішалки. А ось місто? Або будь-який інший великий населений пункт. З чого починається перше знайомство з ними? Найчастіше… З вокзалу! Та й як інакше? Адже до них, цих населених пунктів, якось дістатися треба.
Олені, зрозуміло, значно кращі за літаки, пароплави, паровози, але… Де вони в тому ж самому Петрозаводську? Ось у Воркуті – так, є. А у столиці Карелії… Ау-у-у! Кричи – не кричи, все – без толку. Не було, ні, та й не буде, мабуть. Хоч і північ, але не клімат оленям тут.
Тому той, хто приїжджає до Петрозаводська, насамперед потрапляє на вокзал. Переважна більшість випадків – на залізничний. Річковий діє тільки в період навігації на Онезькому озері – з травня до жовтня. А міжміський пасажиропотік повітряним та автомобільним транспортом настільки незначний порівняно із залізницею, що відповідного вокзалу у місті немає. Автостанція є. А ось вокзалу… На жаль!
Ось і я приїхав до Петрозаводська потягом. Давно це було. Вже понад двадцять років минуло, як вперше вийшов на перон біля петрозаводського залізничного вокзалу, а картинка перед очима – наче все вчора сталося.
Вийшов із вагона, дивлюся… А на приміщенні вокзалу, на тлі ще темного неба – взимку на півночі пізно світає, – яскраво горять великі червоні літери. І не кирилицею вони. Латиною. «Petroskoi».
Та це ще півбіди. Справжня паніка почалася, коли я на привокзальній площі опинився. І побачив на будівлях, що обрамляють її півкільцем, не менш яскраві написи. Вже синім. Але – такою самою латиницею, як і на самому вокзалі. “Ruokatavara” (як потім з'ясувалося, “бакалія”) – на фасаді одного з будинків, і трохи правіше – “apteekki”, на іншому.
Побачив і одразу ж Латвію згадав. Адже там буквально на який десяток кілометрів від'їхав від Риги і – все. Без знання латиської… Ой, як важко!
І якщо тут – так само… Мамочка моя! Та як же я в цій Карелії працюватиму?
Нічого. І припрацював, і прижився. Хоча ні карельської, ні фінської мов так і досі не знаю. Не виникло такої потреби – навчати їх. А ось перша зустріч з одним із символів карельської столиці – Петрозаводським залізничним вокзалом, завдяки цим написам та викликаними ними емоціями, так і залишилася в пам'яті.
Але те давнє знайомство, між іншим, могло б і не відбутися. Справа в тому, що перший залізничний вокзал був збудований у Петрозаводську у 1916 році.
Чорноморські протоки контролювали Туреччина. А вона під час Першої світової воювала на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Тому значно зросла роль Мурманського морського порту, який міг протягом усього календарного року приймати військові стратегічні вантажі, що надходять від союзників. Які не лише прийняти, а й до фронту доставити треба! Тому вже 1914 року ударними темпами почалося будівництво залізниці від Петрограда до Мурманська.
Насамперед – магістраль. Але вже другим етапом – її облаштування. Отак Петрозаводськ обзавівся своїм першим залізничним вокзалом.
Встав він тоді в районі сучасного Першотравневого проспекту, приблизно за два кілометри на схід від свого нинішнього, молодшого побратима. І хто його знає, може, так і стояв би там, якби не Велика Вітчизняна.
З 2 жовтня 1941 року, майже три роки, Петрозаводськ був окупований фінськими військами. Коли 28 червня 1944-го до нього вступили передові частини Червоної Армії, більшість центральної частини міста лежала в руїнах. Відновлювати карельську столицю потрібно було з чистого листа.
І у Дмитра Масленникова, який очолив Управління у справах архітектури Карело-Фінської РСР, з'явилася ідея сформувати зовсім новий архітектурний вигляд Петрозаводська. Одним із його елементів мало стати перенесення залізничного вокзалу до центру міста. Задум Масленікова був підтриманий урядом республіки, який вже 1946 року затвердив новий генеральний містобудівний план карельської столиці.
Але, перш ніж приступити до будівництва нового вокзалу, потрібно було виконати цілу низку підготовчих робіт – знести склади, що знаходилися на відведеному під його будівництво місці, перенести залізничні колії та перевлаштувати їх. На все це знадобилося кілька років.
Тому практична реалізація ідеї перенесення вокзалу розпочалася лише 1953 року. Будівлю у стилі пізнього неокласицизму спроектував досить відомий для свого часу ленінградський архітектор В. Ципулін. Серед його робіт, що належать до цього періоду, можна згадати житлові будинки №№ 14, 16 по Кавалергардській вулиці в Санкт-Петербурзі (1957 побудови), спроектований спільно з В. Кузнєцовим Ризький залізничний вокзал (1957-66 рр.).
Архітектурні особливості нового вокзалу багато в чому визначалися рельєфом місцевості, що поступово знижується у бік Онезького озера, що, своєю чергою, зумовлювало наявність значної різниці між рівнями привокзальної площі та перону. Вихід був знайдений автором проекту при розробці фасадів будівлі, які вийшли оригінальними як з одного, так і з іншого боку. Від перону вокзал двоповерховий. Від привокзальної площі у нього на поверхок більше.
Таке авторське рішення дозволило, з одного боку, уникнути часто зустрічаються в анфіладному плануванні недоліків, що полягають у монотонній одноманітності приміщень, що йдуть один за одним, а з іншого – розділити робочу зону і зону очікування, розмістивши їх на різних рівнях.
На першому поверсі двосвітлового залу розташовуються службові приміщення та підземний перехід – тунель, яким можна потрапити до платформ другого і третього шляху. Тут же раніше розташовувалися і квиткові каси, які у 1979 році перемістилися до збудованого поруч із вокзалом за проектом архітектора Е. Воскресенського багажно-касового центру.
Ресторан та зал очікування знаходяться на другому поверсі вокзалу, балкон якого прикрашений монументальною колонадою коринфського ордера. Лиття огорожі балкона на поверсі, так само, як і поруччя сходів, що ведуть до нього, прикрашені декоративними вставками, що нагадують про головне природне багатство республіки – її хвойні ліси.
Основний елемент композиції будівлі з боку привокзальної площі – заглиблений чотириколонний портик головного входу, над яким височить круглий бельведер. Вже на ньому – восьмигранна вежа, як короною, увінчана 17-метровим шпилем.
Адже його, між іншим, могло б і не бути. На час будівництва вокзалу (1953-55 рр.) припав черговий сплеск боротьби з надмірностями. У тому числі й архітектурні. І комусь із великих начальників шпиль петрозаводського вокзалу видався саме такою надмірністю. На щастя жителів карельської столиці і не тільки їх, він був зроблений ще до того, як з'явилася нам відома думка. Ну, а якщо цей архітектурний елемент вже є в наявності… Ну, не викидати ж його!
І не викинули. Встановили. Проте тепер досить довгий – 82 м – корпус вокзалу не виглядає монотонним. Центральний ризаліт, що виступає за основну лінію фасаду, прикрашений бельведером, вежею і шпилем, – справжні ворота карельської столиці, праворуч і ліворуч від яких, як караульні приміщення (кордегардії), що їх охороняють, – вже бічні ризаліти.
Своїх перших пасажирів петрозаводський вокзал прийняв 5 березня 1955 року. З того часу саме він найперший зустрічає всіх, хто приїжджає до столиці Карелії. І якщо в когось раптом з'явилося бажання перевірити це, приїжджайте! І в Петрозаводську, і в Карелії є місця, які варто подивитися.