Ну, начебто, чого тут складного?! Секеш-фехер-вар. А от я, наприклад, так і не навчився правильно вимовляти назву цього угорського міста. Скільки не просив знайомих представників місцевого населення з числа носіїв мови відтворити найменування топоніма, як уважно не вслухався в їх вимову, ретельно відстежуючи артикуляцію, а все одно … Починаю говорити і вже на другому складі по відводимим у бік очам, красномовно – не те. Чи не те! А начебто все точнісінько, як і вони, угорці:
– Секеш-фехер-вар.
Найприкріше, що теоретично – нічого… Ну нічого складного немає в цьому слові! Угорське «Szek» аналогічне нашому, російському – «престол». Яке, своєю чергою, те саме, як і трон – символ царської слави і могутності. А ще – місце перебування правлячого государя. “Feher” у перекладі з угорської – “білий”. І остання складова – Var. Якою і без словника здогадатися можна. Шарвар, Капошвар, Сігетвар … Та «місто» це.
А якщо все, та разом? Виходить… «Біле престольне (стільне) місто». Саме так. Секешфехервар – перша угорська столиця, яку у 972 році серед важкопрохідних боліт та топів заклав князь Геза. Тільки тоді місто називалося на латинський манер – Альба Регія. Що, втім, означає практично те саме, що й угорський варіант – «біле королівське місто».
А ось чому серед топей і боліт, що важко проходять?
Значно пізніше, вже у XIII столітті, угорський середньовічний хроніст Шимон Кезаї поклав під обґрунтування вибору Гьозою місця першого стольного граду всіх угорців красиву легенду. Мовляв, саме тут, ось у цьому місці, де нині стоїть красень Секешфехер, дід князя, великий вождь Арпад, розбив свій намет, коли угорці, переправившись через Дунай, увійшли до Паннонії. І це місце стало першим угорським поселенням на цих землях. Ну, а онук продовжив те, що почав дід. І перетворив перше поселення на першу столицю.
Хто знає, може все так і було. Або близько того. Але, як правило, у звичайному житті все значно простіше. Угорці ж прийшли не на порожні землі. І до них тут жили аварські та слов'янські племена. Жили собі, не тужили, а раптом – бац… І як сніг на голову – угорці. Посувайтеся, мовляв. Ми тут також хочемо.
А з якого, власне, переляку рухатися? Ріпка у новоприбулих від надлишку бажань не трісне?
Не наймирнішими були ті вісім десятків років, що минули з того часу, як Арпад привів своїх одноплемінників до Паннонії, до заснування князем Гезою першого стольного граду всіх угорців. І, швидше за все, питання безпеки столиці, княжої резиденції та державної скарбниці стояли не на останньому місці, коли ухвалювалося рішення, що ось тут закладати треба… Серед боліт та топок. Які потім неодноразово виручать і Секешфехервар, і його мешканців.
Так, наприклад, місто зовсім не постраждав під час монголо-татарської навали 1242 р. Через велику і сильну повінь, що затопила околиці, вороже військо, як не намагалося, так і не змогло підійти до угорської столиці. І довелося монголам Батия уникати Секешфехервара не солоно хлібавши.
А місто, до речі, сподівалося не лише на драговині та болота. Вже за сина князя Гези, короля Іштвана I Святого (1001-1038), він отримав новий і досить потужний імпульс до свого розвитку. За роки його правління в столиці звели не лише одну з найкрасивіших і найвеличніших європейських базилік того часу, а й збудували потужну фортецю, захищену земляними валами та глибокими ровами. А в XIV столітті, за Лайоша I Великого, замість земляних стін біля Секешфехерварської фортеці з'явилися кам'яні.
Ось так і вийшло, що сильна, добре укріплена фортеця та одна з найвеличніших базилік Європи – та в одному місці. І це на довгу, багатовікову перспективу визначило долю міста та його важливе місце в історії Угорщини.
Протягом усього середньовіччя у Секешфехерварі коронувалися угорські королі. Першим, 1038 р., – син венеціанського дожа Петер Оршеоло, який став королем з волі свого дядька Іштвана I Святого. Останнім, 1440 р., – Янош II Жигмонд.
Місто було місцем постійного зберігання символів королівської влади – коронаційної мантії та корони. Тієї самої корони, яка колись була покладена папою Сильвестром на голову першого угорського короля – Іштвана I, пізніше зарахованого до лику святих. А з XIV століття в Угорщині діяло правило трьох обов'язкових умов, суворе дотримання яких, і тільки воно могло бути гарантією законності королівської влади:
– на голову угорського короля може бути покладена лише корона святого Іштвана;
– покладання корони належить до виключного права єпископа Естергомського;
– коронація має відбуватися у Секешфехерварі.
Вони й проходили. У білому місті угорських королів. Тому що порушення будь-якої з трьох обов'язкових умов ставило під питання законність та легітимність перебування при владі того чи іншого короля. Який, по суті, королем начебто і не був… Він же не в Секешфехерварі. Чи не єпископ Естергомський йому на голову…
Загалом у Секешфехерварській базиліці відбулося 37 (за деякими джерелами – 38) коронацій угорських королів та 39 – їх чоловік, королів. Тут вони розпочинали свій державний шлях. Тут же закінчували. Під склепіннями столичної базиліки було поховано 15 угорських королів.
1038 р. – Іштван I Святий, 1141-го – Бела II, 1382-го – Лайош I Великий, 1439-го – Альберт Габсбург… Останнім, 1490 р., тут упокоївся Матьяш Корвін.
Цього ж року місто, на вершину польської династії Ягеллонів, захопило ще один претендент на угорський престол – Максиміліан Габсбург. І в Угорщині почалася чергова усобиця. Яка не могла привести і не привела ні до чого доброго.
Буквально через півстоліття, в 1543, Секешфехервар, після тривалої облоги, штурмом взяли Оттоманські війська під проводом султана Сулеймана Чудового. Довгих 145 років містом володіли турки. Але навіть зруйнувавши багато будинків, знищивши і пограбувавши королівські поховання, переобладнавши церкви під мечеті, а знамениту базиліку – під пороховий склад, вони так і не змогли змінити той зміст і той внутрішній стрижень, який був закладений у назву міста його засновником, князем Гезою.
Так, за турків місто не було Секешфехерваром. Його перейменували в Істолі Белград. Але ж це… Те саме «Біле престольне (стільне) місто», яким воно було і за князя Гезе, і за короля Матьяша Корвіна.
Таким він залишається зараз. Сучасний Секешфехервар. Місто Центрально-Задунайського краю, що динамічно розвивається.
У його назві досі зберігається пам'ять тих людей, які стояли біля витоків угорської державності. І звучить гордість нинішніх мадяр за своїх предків, країну, в якій вони живуть, та її багату на події історію.
Ну, а про те, як місто жило далі, після того, як у 1688 році було звільнено від турецької ярма австрійськими імператорськими військами, я теж постараюся розповісти. Але, якось іншим разом …