Цікаво, чи можна зараз проїхати знаменитою Старою Смоленською дорогою від Москви до Смоленська? Це була б дуже цікава подорож… Адже саме цю дорогу називали «Посольським трактом», нею до нас приходили непрохані гості і нею ж вони відступали.
Нею на уклін до Івана III, їхали венеціанські купці, нею поспішала на своє вінчання з Лжедмитрієм Марина Мнішек, на цій дорозі у карети графа Каліостро відвалилося колесо, зник багаж і почалися російські пригоди.
Смоленською дорогою на війну з Карлом XII йшов Петро Перший, а в листопаді 1812 року разом з рештою французів тікав «шаромижник» генерал граф де Сегюр. Саме цей граф написав пізніше своє знамените:
«…і не трапилося з нами нічого чудового, якщо не брати до уваги того, що довелося кинути в Семлівське озеро біля Смоленська вивезений з Москви видобуток, прикраси Кремля і хрест з Івана Великого»…
Вже багато років одна ця фраза розбурхує уми шукачів золотого обозу армії Наполеона.
А скільки вздовж дороги братських могил та пам'ятників солдатам Великої Вітчизняної… Кланятися, кланятися та кланятися…
Першими туристами, які побували у Смоленську, були численні посли-іноземці. Це було десь у XVI столітті, коли стародавнє місто кривичів, засноване ними для смолення човнів на «шляхи з варягів у греки», повернулося до Московського князівства. У ранній історії міста багатий Смоленськ ставав здобиччю і Золотої Орди, і Литовської держави, і Речі Посполитої.
Але нікому ключ-місто легко не давалося! Одна Річ Посполита вела облогу 2 роки! Здалася вже й Москва, а Смоленськ все тримався і впав лише тоді, коли останні захисники фортеці підірвали себе в соборі Успіння Пресвятої Богородиці.
Смоленський кремль, «Дивне намисто», як назвав його Борис Годунов, був, мабуть, найпотужнішим у Росії. Скільки життя врятували ці потужні стіни! Скільки сил витрачали вороги Росії, щоб узяти цю неприступну фортецю та рухатися далі! Довжина стін утричі більша, ніж у Московському Кремлі, товщина — 5-6 метрів. Третя за протяжністю фортеця світу!
Справді, Смоленськ — щит російський, ключ до воріт нашої країни… І стає зрозуміло, чому Наполеон, узявши Смоленськ, йшов на Москву Старою Смоленською дорогою вже трохи пошарпаним…
Звичайно, до сьогодні дожило не все: з 38 веж кремля вціліли лише 16. Але й ці величні фрагменти (руїнами їх назвати не можна, вони й зараз витримають будь-яку облогу) вражають уяву.
Цікавий факт: під час будівництва кремля (а це кілька років!) жителі Смоленська та околиць не мали права їсти курячі яйця. Усі яйця вилучалися для замісу вапна. Тож не дивуйтеся, що смоляни купують яйця одразу кількома десятками — генна пам'ять все-таки існує.
А ось що треба зробити обов'язково, опинившись у Смоленську, то це зайти хоча б до однієї з трьох діючих «домонгольських» церков. Усередині цих суворих, але красивих будівель таїться така сила, така енергія, що дуже важко піти. Церква не відпускає.
Я знав, що раніше православні храми зводили на особливих місцях — сильних, намолених та святих. Говорячи сучасною мовою — на місці перетину невидимих енергетичних ліній. Місця ці обирали або спеціальні люди, або юродиві. Тепер я в цьому переконався, адже всередині цих стародавніх храмів відчуття неймовірні… Повітря ніби стискається навколо тебе і ти стоїш у тунелі, що спрямований вгору…
Запам'ятайте ці храми : церква Петра та Павла, церква Михайла Архангела (Свірська) та церква Іоанна Богослова («на яру»).
Тільки подумайте — цим церквам трохи менше тисячі років, ці шорсткі цеглини бачили смоленського князя Ростислава Мстиславича та князя володимирського Ярослава Всеволодовича, чули голоси хана Батия та царя Івана Грозного, найсвітлішого князя Кутузова-Смоленського та імператора.
А таки шкода, що старі стіни не вміють розмовляти. Якби вміли, ми повернулися б додому в золотій кареті Наполеона, везучи із собою 325 пудів золота в злитках та хрест із дзвіниці Івана Великого. Все це, вкрадене французами, лежить десь тут, в одному з боліт, на яке перетворилося Семлівське озеро. І поверталися б ми Старою Смоленською дорогою, якою
…ліси, ліси, ліси.
Смоленською дорогою стовпи гудуть, гудуть.
На дорогу Смоленську, як твої очі,
Дві вечірні зірки блакитних дивляться, дивляться.
© Булат Окуджава