Вчені з Віденського університету виявили механізм, який непомітно саботує життя людей із депресією в анамнезі. Справа не втомлена і не в гормонах — справа в переконанні. Суспільство десятиліттями транслює наратив, що депресія – це слабкість. Людина це засвоює, і навіть коли хвороба йде, внутрішній голос продовжує твердити: Ти зламаний, у тебе не вийде. Саме цей голос, як показало дослідження, заважає ставити цілі та рухатися до них.
Щоб перевірити гіпотезу, команда провела три експерименти за участю 748 дорослих — усі вони у якийсь момент життя приймали антидепресанти. Частина учасників читала нейтральні медичні тексти про депресію. Інша група проходила коротку вправу переосмислення свого досвіду.
Суть методу проста: учасники читали історії інших людей, котрі описували боротьбу з депресією як доказ внутрішньої стійкості. Вміння вставати вранці, коли кожна клітина тіла пручається, продовжувати працювати і спілкуватися всупереч апатії. Після цього кожен писав свій текст у тому, яку силу особисто він виявив під час хвороби. Фінально треба було оформити це як пораду іншій людині зі схожим досвідом. Весь процес займав близько двадцяти хвилин.
Результати виявилися вагомими, тому що у третьому, найсуворішому експерименті учасники ставили собі конкретну мету на два тижні — від регулярних тренувань до завершення робочого проекту. Група, яка пройшла вправу, виконала мету на 64%. Контрольна група – на 43%, і різниця склала майже 50%.
Ключовий механізм – самоефективність, це психологічний термін для впевненості людини в тому, що вона впорається з конкретним завданням. У контрольній групі 71% учасників вважали, що якості, необхідні досягнення цілей, не сумісні з депресією. Після вправи цей показник знизився до 52%. Люди буквально перестали бачити протиріччя між своїм минулим та майбутніми успіхами.
Додатковий ефект створює відношення до можливих рецидивів. Учасники, які пройшли переосмислення, говорили, що у разі нового загострення віднесуться до себе з більшим співчуттям. Це важливо: самокритика під час рецидиву є одним із факторів, який затягує депресивний епізод. Прогрес до цілей учасники оцінювали самі без об'єктивних метрик. Ефект відстежували лише два тижні і неясно, як довго він тримається. Вибірка переважно західна, і в інших культурних контекстах результат може відрізнятись.