Ще недавно Іліман Ндіає грав у нижчих дивізіонах Англії, а тепер опинився у Манчестер Сіті.
Спостерігаючи за грою з лави запасних на стадіоні Гайд Юнайтед — клубу, що виступав на шість дивізіонів нижче Прем’єр-ліги, — Девіду МакГурку знадобилося зовсім небагато часу, щоб зрозуміти: в ногах юного Ілімана Ндіає є справжня магія.
“Це єдиний раз за всю мою тренерську кар’єру, коли я міг просто стояти біля поля й отримувати задоволення від футболу, — розповідає МакГурк. — Мабуть, це можна порівняти з тим, що відчуває людина, яка працювала з Ліонелем Мессі. Просто віддай йому м’яч. Наше головне завдання було саме таким: дайте Іліману м’яч і нехай робить із ним усе, що хоче”.
Події розгорталися на стадіоні Евен Філдс у Великому Манчестері — лише за шість миль від арени, на якій Ндіає нещодавно дебютував за Манчестер Сіті.
“Ми взяли його за £100 на тиждень плюс витрати”, — згадує МакГурк. Майбутній футболіст вартістю £65 млн тоді опинився в сьомому дивізіоні англійського футболу. “У нас був один із найменших бюджетів на зарплати в лізі — близько £2200 на тиждень на 16 гравців. Тому ми постійно шукали, кого можна було б орендувати. Але з Іліманом усе вийшло майже випадково”.
На той момент 19-річний Ндіає виступав за команду Шеффілд Юнайтед U21 — тоді клуб із найвищого дивізіону. У середині сезону-2019/20 МакГурк поїхав подивитися на нього в матчі проти Барнслі.
“Він показав той фінт із переступанням через м’яч, продемонстрував, що може легко пройти суперника, але загалом не зробив нічого особливо продуктивного, — каже МакГурк. — Потім мій асистент Джон МакКомб теж поїхав подивитися на нього і повернувся зі словами: “У та навколо штрафного цей хлопець зовсім іншого рівня””.
Втім, залишалося одне очевидне питання: як клуб із напівпрофесійного дивізіону взагалі зміг домовитися про оренду з представником Прем’єр-ліги?
“У Шеффілд Юнайтед нам фактично сказали, що не хочуть відправляти його на наш рівень, — розповідає МакГурк. — Лише в останній день зимового трансферного вікна у січні 2020 року, коли в Ілімана вже не залишилося варіантів, нам вдалося завершити угоду. Я здивований, що більше ніхто не скористався цією можливістю. Але для нас усе склалося ідеально — він приєднався до команди в оренду до кінця сезону”.
Ндіає народився в Руані, на півночі Франції. Він розповідав, що коли в дитинстві переїхав до Лондона разом із батьком Мухамаду, то знав англійською лише одне слово — “rainbow” (“веселка”). Його батько був танцівником і талановитим футболістом-аматором.
Ндіає був одним із дев’яти дітей у сім’ї. На академічному рівні він невдало проходив перегляди в Челсі, Тоттенгемі, Саутгемптоні та Редінгу. Минулого року в інтерв’ю для сайту Евертона він розповідав, що батькові неодноразово казали: його син надто малий, щоб стати професійним футболістом.
У підлітковому віці Ндіає потрапив до молодіжної системи Борем Вуда — клубу з нижчих дивізіонів, розташованого на північ від Лондона. Саме там на нього звернули увагу в Шеффілд Юнайтед.
На фотографіях того періоду майбутній гравець збірної Сенегалу позує у червоній спортивній кофті Гайд Юнайтед. Він отримав десятий номер — на цьому рівні футболісти досі грають у футболках із номерами від 1 до 11 — і практично одразу почав вражати.
“Вже на першому тренуванні всім стало зрозуміло, що він особливий, — каже МакГурк, який тренував Гайд до 2021 року. — Ми часто робили вправу на розминці: групи з чотирьох-п’яти хлопців повинні були не давати м’ячу впасти на землю й довести його з одного кінця поля до центральної лінії.
За п’ять секунд Іліман уже підхоплював м’яч головою, балансував ним, наче дельфін, і на повній швидкості пробігав так усе поле.
Усі просто падали від сміху й видавали звуки дельфіна. Тож нам довелося ввести нові правила. Хлопцям сказали: “Цього разу кожен має хоча б раз торкнутися м’яча”. Усі по черзі торкнулися, а коли дійшла черга до Ілімана, він знову зробив те саме: поклав м’яч на голову, пробіг із ним, а потім спокійно повернувся на старт”.
Але на цьому сюрпризи від новачка не закінчувалися.
“Він був справжнім феноменом — так умів керувати власним тілом і м’ячем, — згадує Ліам Тонг, один із колишніх одноклубників Ндіає в Гайді. — На нашому рівні у дев’яти випадках із десяти, коли гравець обходить воротаря, він або просто закочує м’яч у ворота, або щосили влуплює по ньому.
На першому тренувальному матчі Іліман обіграв воротаря, але потім зробив вигляд, що б’є. Потім ще раз зробив вигляд, що б’є. І ще раз.
Я намагався повернутися назад як найближчий захисник, і, мабуть, це був єдиний раз у моєму житті, коли мене фізично посадили на газон під час тренування. Воротар валявся на землі. Я теж валявся на землі. У якийсь момент я вже чекав, що Іліман просто припинить наші страждання й відправить м’яч у ворота. Але здавалося, що це триває хвилин п’ять. Він просто знущався з нас, перш ніж нарешті підсік м’яч у ворота”.
Сьогодні ті, хто приїде на Евен Філдс, побачать стадіон, оформлений у червоних кольорах — саме їх Гайд здебільшого використовує від моменту заснування клубу 107 років тому. Однак коли Ндіає приїхав у цю частину Великого Манчестера, все виглядало інакше.
“Тоді стадіон був пофарбований у синій, тому що Манчестер Сіті використовував його для своєї резервної команди, — пояснює МакГурк. — Навіть на даху був напис “Етіхад” — назва спонсора Сіті. Увесь стадіон був оформлений у стилі Манчестер Сіті, поки там грав Іліман”.
Дебют Ндіає припав на матч проти Грантем Таун, який відвідали 351 глядач. Гайд переміг 3:0 — і, мабуть, нескладно здогадатися, хто отримав нагороду найкращому гравцеві матчу.
“У них був лівий захисник Джо Скарз — досвідчений професіонал, який уже наближався до завершення кар’єри, — згадує МакГурк. — Після матчу Джо підійшов і запитав: “Хто, чорт забирай, цей гравець?
Він якраз працював із молодшими віковими групами в Шеффілд Юнайтед. Але Ілімана не знав.
“Вау, — сказав він. — Повернуся туди й переконаюся, що вони знають, який у нас є гравець”.
Ми й самі не розуміли, наскільки він хороший, аж поки не зіграли той матч. Після нього стало зрозуміло: у нашій лізі ніхто не зможе його зупинити. Технічно він був на зовсім іншому рівні — проходив повз суперників так, ніби їх узагалі не було. А фізично, хоча на вигляд він здавався досить худорлявим, був дуже міцним хлопцем. Навіть більші за нього захисники не могли відтіснити його від м’яча.
Ми виходили на матчі з величезною впевненістю, бо думали: “У нас у складі Іліман”.
Ндіає встиг провести за Гайд дев’ять матчів, перш ніж спалах коронавірусу призвів до дострокового завершення сезону. На той момент “Тигри” посідали десяте місце.
“На нашому рівні футбол значно більш силовий, — каже Тонг, який протягом тижня працює вчителем. — Усі бачили, наскільки він талановитий із м’ячем, і вирішили, що єдиний спосіб його зупинити — бити якомога сильніше. Навколо нього постійно було по два-три суперники. Але він сприймав це спокійно. Навіть після жорстких стиків чи коли його виносило на рекламні щити він усе одно не боявся просити м’яч”.
Гайд виграв шість із дев’яти матчів Ндіає. Єдине, за що можна було дорікнути юному футболісту, — йому бракувало холоднокровності в завершенні атак.
“Ми програли Морпету 1:2, — згадує МакГурк. — Іліман двічі виходив сам на сам, але йому не вистачило тієї безжальності, яка мала доповнити його вміння обігрувати захисників.
Я досі пам’ятаю свої точні слова в роздягальні: “У тебе буде чудова кар’єра, — сказав я йому. — Але якщо ти навчишся бути більш безжальним, твоя гра вийде на ще один рівень”.
Потенціал Ндіає повною мірою розкрився після повернення до Шеффілд Юнайтед, який тоді очолював Пол Геккінгботтом. Іліман став регулярно забивати, а згодом перебрався до Марселя, а звідти у 2024 році — до Евертона за £15 млн.
Але це історія не лише про хлопця з природним футбольним талантом. Відгуки його колишніх тренерів та одноклубників щодо характеру Ндіає теж винятково позитивні.
“Найбільше мені подобалося, наскільки він був скромним і ввічливим, як поводився з людьми, — каже Тонг. — Він не приходив у роздягальню з думкою: “Я набагато вищого рівня, ніж усі тут”.
МакГурк згадує, що Ндіає був “першим на кожному тренуванні… і дуже часто нам буквально доводилося витягувати його з поля.
Ми казали йому: “Ілімане, твій потяг через 20 хвилин. Якщо хочеш встигнути додому, тобі треба вже йти”. Прожектори вимикалися в певний час, а він усе ще залишався там — останнім на полі, вже в повній темряві”.
Гайд тренувався щовівторка та щочетверга о 19:00. За умовами оренди Ндіає не мусив бути присутнім на кожному занятті, адже вдень він тренувався в Шеффілді. Але Іліман усе одно щоразу приїжджав на годину раніше — о 18:00. Він добирався потягом із Шеффілда, оскільки сам не водив.
“Іноді буває складно, коли молодий гравець із професійного клубу опускається на такий рівень, — каже МакГурк. — Але Іліман одразу став своїм. Можна було б поставити його грати у футзал із 60-річними чоловіками — і він так само легко вписався б у цю компанію.
Тому що він любить футбол. І просто хоче грати”.