Відкриваєш соціальну мережу, а там черговий експерт вказує, який відтінок стін подарує мені радість, яку кашу потрібно їсти для гармонії, і які джинси вдягати, аби не виглядати, як «дама з минулого століття». Це захоплення трендами перейшло будь-які межі. Ми стали залежними від маркетингового навіювання, де нам нав’язують думку, що без нового «писку моди» ми — ніхто, повідомляє Ukr.Media.
Однак сьогодні я хочу сказати спасибі собі за байдужість. Або за передбачливість. Або за банальний острах, який зберіг мене від б’юті-втручань, за які зараз було б незручно. Я оминула декілька хвиль масової істерії, і знаєте що? Ні разу про це не пошкодувала.
Тату: романтика, що стала "партаком"
Пригадуєте двотисячні? Усі миттєво захотіли перетворитися на трохи маорі, трохи кельтів або, в крайньому разі, японських якудза. Візерунки на спині, ієрогліфи (які замість "моці" означали "юшка з вермішеллю"), згодом з’явилися руни, мексиканські скелети…
Мене завжди дивувало: як можливо сліпо гнатися за трендом у тому, що лишається з тобою назавжди? Це ж не застарілий одяг, який можливо заховати на верхню полицю гардеробу й забути, як моторошний сон. Татуювання — це наче вінчання в католиків: розірвати можна, проте це довго, затратно, неприємно і рубці лишаться. Усувати пігмент — це зовсім не на манікюр завітати, це ціла історія з невизначеним результатом.
Я ледь не здалася. Відвідувала консультації, підбирала ескізи. Але, хай йому грець, як я щаслива, що тоді "поберегла" гроші або просто передумала. Зараз я дивлюся на своє чисте тіло й радію. Я можу вдягти шовкову сукню з відкритою спиною, і ніякий вицвілий змій не зіпсує цю довершеність.
Є люди, на котрих тату виглядають як витвір мистецтва. Або коли це щось священне — імена малюків, згадка про когось близького, чи метод замаскувати рубці. Це нормально. Але коли бачу дівчину в ніжному романтичному образі, а на гомілці в неї видніється якась "біомеханіка" десятирічної давності… Ну, таке. Втрачається увесь настрій.
Уста, якими можливо зупиняти поїзди
Я не святенниця. Косметологія — це благо, і я нічого не маю проти того, щоб трохи підкоригувати природу. Межа між "свіжим виглядом" і "дамою-пасічником" дуже вузька.
Коли виник тренд на величезні губи, світ трохи збожеволів. Я бачила дівчат, у яких філер переміщувався так, що виникали ті самі "гіалуронові вуса". Це виглядає неприродно, це спотворює пропорції, і, відверто кажучи, це просто некрасиво.
Я рада, що моє відчуття прекрасного (або звичайний острах ін’єкцій) врятувало мене від перетворення на качку. Тим паче, я знаю дівчат, які згодом кололи лонгідазу, аби розчинити це жахіття. Це страшенно неприємно, а тканини не завжди повертаються у початковий вигляд. Іноді лишаються ямки, нерівності.
Перманентний макіяж: привіт з 2007-го
О, цей незабутній час, коли брови малювали ніби фломастером. Сині, зелені, цегляні стрілки, які з часом розмиваються, як моя витримка на зборах. Сучасні майстри, безумовно, творять дива — пудрові техніки виглядають чудово, я й сама іноді думаю про перманент губ.
Але як же я рада, що не зробила собі ті графічні "стрілки" над очима 15 років тому! Усувати перманентний макіяж з повік — це процедура для людей з міцними нервами. А ті, хто "набив" собі брови на сантиметр вище за свої власні? Це ж просто трагедія перед дзеркалом.
Косметологи можуть скільки завгодно запевняти, що необхідно починати "колотися" з 25 років. Ні, дякую. Я краще почекаю п’ять років. Подивлюся, як ця нова модна техніка "лисячі очі" чи "вилиці Джолі" виглядатиме на інших, коли мине ажіотаж. Якщо їхні обличчя не відпадуть — тоді й поговоримо.
Брови-ниточки vs Брови-гусениці
Брови — це взагалі найбільш нещасна частина жіночого обличчя. То ми їх вищипували до нуля, перетворюючи на здивовані ниточки, то малювали "паркани Брежнєва", то зараз замазуємо консилером, наче їх зовсім немає.
Я просто знехтувала. Не чіпала їх, коли було модно ходити "лисою", і не намагалася відростити соболині, коли це стало трендом. І виграла. Тому що ті, хто нещадно вискубував волоски в нульових, зараз шкодують, бо цибулини померли, і відростити там вже нічого неможливо. Стабільність — ознака класу, дівчата.
Пірсинг і "Цибулина" на голові
Колись я мріяла проколоти язик і пуп. Знаєте, що мене зупинило? Острах отримати нагіняй від батьків. І слава богу! Зараз я уявляю себе зі штангою в язиці на нараді й мені стає кумедно. Ніс? Можливо, блогерам це додає харизми, але я не розумію, навіщо добровільно робити зайву дірку в обличчі, яка згодом залишить рубець. Про інтимний пірсинг я взагалі не згадую — це для мене якась інша дійсність.
Тепер про зачіски… Останнім часом бачу цей дивний тренд на "цибулину" — виголені скроні й маленький хвостик на маківці. Виглядає так, ніби перукар розізлився посеред стрижки й пішов відпочивати. Можливо, це наслідування якихось аніме-героїв, не знаю. Але для мене це виглядає як повне нерозуміння. Чесно кажучи, краще вже поголитися налисо — це хоча б відважно і модно, можливо перуки змінювати під настрій.
Я зануда? Ну й нехай.
Це моя особиста думка, і я поважаю право кожної жінки робити зі своїм тілом усе, що їй заманеться.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Як ви ставитесь до радикальних змін зовнішності під впливом моди: як до способу самовираження чи як до ризикованих рішень?
Вже проголосували 2 людини. Долучайтесь до обговорення.
✨ Сміливі експерименти 🌿 Свідома природність 🤔 Шукаю баланс
📊 Карта думок
✨ Сміливі експерименти 50% 🌿 Свідома природність 50% 🤔 Шукаю баланс 0%
Коментарі
Бородатий Щука 🌿 Свідома природність 03.03.2026 12:44 А у мене псоріаз (хронічне захворювання шкіри з численними плямами висипань і шкірою що постійно відшолушується), – уражено понад 70% шкіри. Хворію з дитинства (вже понад 30 років) …і лише нещодавно перестав комплексувати з приводу своєї зовнішності. Да! – і на "експерименти" зі своїм тілом мене ніколи не тягнуло, – наді мною вже "поексперементувала" бригада з генетеики, стресу, Чорнобиля і батьків, що вкрай погано жили разом і ще гірше розлучалися. 😢 1 + Відповісти