За чиїм наказом затримали Івана Франка. Дослідження Михайла Возняка

15:06, 19 червня 2026

Перше затримання Івана Франка трапилося у червні 1877 року у Львові. Його, разом із Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими членами редакції видання “Друг”, було звинувачено у розповсюдженні соціалістичних та “нігілістичних” поглядів. Це сталося через листування з Михайлом Драгомановим, якого австрійська поліція вважала небезпечним агітатором.

“Локальна історія” запрошує ознайомитися із статтею відомого франкознавця Михайла Возняка про обставини арешту письменника. Оригінальна орфографія і правопис збережені. Публікацію відшукав Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.

Михайло Возняк

фольклорист, мовознавець

Детальніше

По смерті Остапа ТерлецькогоОстап Терлецький, галицько-український громадський діяч (1850−1902), один із провідників української молоді в 1877 р. був заарештований разом із Франком, пізніше адвокатував у Львові надрукував Іван Франко статтю про нього, де торкнувся справи арештування себе та товаришів у 1877 році та відгуків арештів у краю. Ось що писав Франко:

“У травні 1877 р. приїхав до Львова молодий поляк, що зареєструвався в готелі як Станіслав Барабаш. Він прибув із Женеви, мав із собою велику пачку книжок, переважно російських, а також рекомендаційні листи від різних закордонних революціонерів до різних осіб, поляків та русинів. Тим часом львівська поліція стежила за кожним приїжджим і від першої хвилини мала на оці й Барабаша. Скоро тільки він почав готуватися до від’їзду, зробила в нього ревізію, забрала книжки та листи й заарештувала його. На поліції він зізнався, що не називається Ст. Барабаш, але Михайло Котурницький, родом із Варшави, був довгий час у Швейцарії, але за той час під чужими паспортами кілька разів їздив до Росії. Зізнався також, що він за переконаннями є соціаліст і займається соціалістичною пропагандою. Знайдені при нім листи Драгоманова одержав нібито не від нього самого, бо його не знає особисто, а від якогось знайомого в Женеві…”

***

Драгоманов_М.jpg — Михайло Драгоманов

Фото: wikipedia.org

<p>Михайло Драгоманов</p>

У листах Драгоманова, знайдених у Котурницького, були призначення для деяких руських студентів університету (в першу чергу для Ів. МандичевськогоІван Мандичевський (1854−1925), галицько-український громадський діяч, адвокатував у Станиславові, замолоду належав до гуртка Франка й Павлика, листувався з Драгомановим та М. Павлика). Там були перелічені не лише численні імена знайомих, але й говорилося про різні плани та надії Драгоманова, які видавалися у смішній непропорції до сил і здібностей адресатів та до тієї роботи, яку вони мали виконувати на даний момент. І так автор цих рядківІ. Франко мав їхати по щось до Сігота, познайомитися там із гімназійною молоддю, звідти до МукачеваМукачева, а якщо б було можливо, то й до УжгородаУжгороду); його при цьому застерігали, щоб їхав обережно, не мав при собі нічого такого, що могло б скомпрометувати, і щоб намагався залучати молодь. Ані до цього, ані після цього між Драгомановим та мною не було згадки про таку місію, до якої я, зрештою, тоді, не знаючи ані політики, ані історії, ані економіки, будучи молодим слухачем класичної філології, був абсолютно нездатний.

***

Почалися обшуки в помешканнях, спершу у тих львівських русинів, які були згадані в листах Драгоманова, а далі на підставі знайдених у них хоч би найневинніших листів, нотаток або отриманих від них зізнань, у всіх їх знайомих, де вони бували, в установах, де служили. Це давало матеріал для нових пошуків та арештів. Першими заарештували Мандичевського, мене, Павлика, далі Леоніда ЗаклинськогоЛеонід Заклинський (1850—1890) − галицько-український громадський діяч, учитель гімназії, освітній і політичний діяч Станиславівщини, Ів. БелеяІван Белей (1856−1921) − український журналіст і письменник, видавав із Франком журнал “Світ”, редагував “Діло”. Полетіли телеграми до Відня. Далі, після проведення численних обшуків у “Січі”“Січ”, найстарше українське студентське товариство в Відні, засноване 1868. р. та її членів.

Про Михайла Котурницького на львівському соціалістичному процесі 1878 р. пишуть донині. Справжнє прізвище Котурницького — Еразм Кобилянський. Він мав іще двох братів, Людвіка, слюсаря, та Казимира, робітника, обох у Варшаві. Усі троє відзначилися в історії польського соціалістичного руху. Еразм був студентом технологічного інституту в Петербурзі, звідки тамтешній соціалістичний гурток вислав його 1877 р. до Львова, щоб він налагодив зв’язки з польськими, українськими та російськими соціалістами за кордоном, а головно ж, щоб організував у Галичині зручний провіз книжок, заборонених російською цензурою. Еразм Кобилянський був у Женеві та в Цюриху, вступив у відносини з Михайлом Драгомановим та російськими соціалістами, привіз із собою до Львова значне число російських книжок і видань Драгоманова, що передав через нього лист до Павлика. Він приїхав до Львова за фальшивим паспортом як Михайло Котурницький, але зареєструвався в готелі під прізвищем Станіслава Барабаша, учня академії мистецтв у Відні. На думку Геккера, це було для нього безпечніше. Треба ж враховувати, що Барабаш був галичанином, австрійським громадянином. У Львові він не встиг розшукати Павлика і віддати йому листа Драгоманова, бо Павлик лежав саме хворий у шпиталі. Кобилянський зайнявся виконанням свого другого, значно складнішого завдання. Щоправда, знайшлися перевізники, які за гроші зобов’язалися переносити книги через кордон, проте вимагали давати їх їм малими пачками. Отже, Кобилянський мав багато роботи, а це тим більше, що закупив у Львові значне число польських книжок. Замкнувшись у готельній кімнаті, він розділяв книжки і складав їх у пачки, які обшивав полотном. Готельний помічник підглянув, що робить Кобилянський, і доніс про це поліції. Вона прибула до готелю, примусила Кобилянського відчинити двері, провела в нього обшукобшуки і заарештувала його. Це сталося на початку червня 1877 р.

І, знайшовши лист Драгоманова до Павлика, негайно заарештувала й Павлика. Знайдені в паперах Кобилянського, Лімановського та Павлика прізвища спричинили подальші обшуки та арешти, а папери новозаарештованих значно розширили коло обшуків.

Wydzial_Prawa_i_psychologii_Uniwersytetu_Lwowskiego_ul_Stefana_Batorego_Halicka_Ksiecia_Romana_Lwow_7856317 — Палац Правосуддя у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки

Фото: polska-org.pl

<p>Палац Правосуддя у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки</p>

На судовому засіданні Кобилянського засудили на три місяці суворого ув’язнення та вислання як іноземця з меж Австрії. Засуджений як Михайло Котурницький і висланий з Австрії, Еразм Кобилянський невдовзі повернувся до неї і під прізвищем Станіслава Кремера займався у Кракові перепакуванням польської соціалістичної літератури для Польського Королівства. За кордон пересилали брошури через перевізників, яких наймав за допомогою шинкаря Грінберга з прикордонного села Зельонка. У Кракові заарештували Кобилянського разом з іншими тамтешніми соціалістами, і він став одним із учасників краківського соціалістичного процесу, знову під іменем Котурницького, бо в Кракові швидко встановили, що Кремер — це той самий Котурницький, якого рік тому у Львові судили.

Між тридцятьма обвинуваченими краківського соціалістичного процесу Еразм Кобилянський виступив в акті обвинувачення як Михайло Котурницький. Котурницький (Кобилянський) зізнався в суді, що неправдиво назвався Кремером, що, будучи висланим з Австрії, приїхав до Галичини. У Кракові організовував доставку книжок на адресу Хаберського і перепаковував їх для Королівства. Під час арешту поліція поводилася з ним нелюдяно, бо він відмовився назвати своє прізвище; його били і жмутами виривали йому волосся з голови та бороди.

Краківський процес закінчився звільненням усіх обвинувачених. Судді присяжних підтвердили лише одноголосно питання щодо недозволеного повернення Котурницького (Кобилянського). Трибунал засудив його на місяць арешту та вислання з меж Австрії. Коли він відбув своє покарання, його вивезли до Швейцарії. Однак Кобилянський не припиняв повертатися до Галичини під різними прізвищами, щоб перепаковувати соціалістичну літературу для Польщі; спійманого ще раз краківською поліцією, через два роки після великого краківського процесу, його не впізнали, бо він відповідно змінив зовнішність. У кайданах його відвезли до Львова, але й тут поліція не впізнала в ньому двічі висланого Котурницького, тому його відпустили на волю. Через роки він вийшов із руху і осів у Петербурзі як цілком уже спокійний службовець.

Франко написав, що бачив Котурницького 1879 р. у Львові, тобто тоді, коли Кобилянський проживав у Кракові як Кремер. Твердження Франка про збірку українських віршів Котурницького (Кобилянського), виданих у Львові 1884 р. під вибраним ім’ям “Michałko” (власне “Mychałko”) не відповідає дійсності. Це вірші одеського українофіла Михайла Грека-Слугоцького.