Потенційний український монарх, спадкоємець австро-угорського трону

14:27, 5 серпня 2026

• 
• 
• 

Його ім’ям в Україні називають вулиці, встановлюють пам’ятники та ставлять театральні постановки. Дитя шляхетної крові, українець за власним вибором, “ідеальний” будівничий держави — сукупність рис, що роблять Василя Вишиваного знаковою постаттю останніх років. Його розглядають як потенційний “третій шлях” Української революції та нездійсненну мрію про українську монархію. Ким був Вільгельм фон Габсбург, який став Василем Вишиваним — про це у своїй книзі “Червоний князь” розповідає американський історик Тімоті Снайдер.

Олександр Сапронов

історик

Детальніше

Більшість знає лише про короткий період політичної активності Вільгельма фон Габсбурга у 1917-1919 роках, проте не слід забувати, що королем України він прагнув стати і в 1920-х, і в 1930-х, і навіть у 1940-х. Для досягнення цієї мети Вільгельм вдавався до крайнощів, покладався на різноманітних авантюристів, які обіцяли йому фінансову та іншу допомогу, і вступав у незвичайні союзи. Особливо вражає та дивує наполегливість Василя Вишиваного — він щиро вірив у свою корону, попри те, що українська монархія була найменш імовірним політичним сценарієм, враховуючи реалії першої половини ХХ століття. Абсолютно все — від соціал-демократії до диктаторського націоналізму — було більш імовірним, ніж українська монархія.

<p>Вільгельм Габсбург у вишитій сорочці, 1910-ті роки</p>

Зазвичай стверджують, що Вишиваний — це Габсбург, який став українцем, ніби це взаємовиключні речі. Однак це спотворення фактів. Василь Вишиваний ніколи не припиняв бути Вільгельмом, адже без першого його політична діяльність втратила б будь-який сенс. Бути членом родини Габсбургів на початку ХХ століття було непросто. Сімейні цінності, інтереси, драми та імперії. Те, що функціонувало століттями до цього, раптом стало крихким. Світ кінця ХІХ століття висунув на перший план нове, незвичне явище — національність, перед якою блякнули спадкові титули та династичні зв’язки.

Багаторічний девіз Габсбургів — AEIOU — який у різних інтерпретаціях означав “Австрія — наш дім” або “Австрія буде стояти до кінця світу” — тепер набув національного забарвлення, ризикуючи зруйнувати родинне, династичне розуміння Австрії та імперії загалом. Модерний націоналізм і модерна любов — ось що поставило хрест на столітній сімейній ідилії. 

Хоча малий Віллі виховувався як типовий представник Габсбургів — домашнє навчання, найкращі наставники, розкішна вілла, щоденні церемонії, знання багатьох мов та постійні мандрівки — світ змінився. Це зрозумів батько Вільгельма — Стефан, який обрав для себе польську ідентичність. Батько — поляк, син — українець. Чому так? Насправді, попри антагонізм і сімейну трагедію, що спіткали цю гілку роду Габсбургів, і Стефан, і Вільгельм мали схожі мотиви, лише обрали для них різні ідентичності. Навіщо Стефану Польща? Навіщо Вільгельму Україна? Рецепт простий: 50% — щирої любові, захоплення історією та культурою, бажання дати народам свободу та гідне життя. І Стефан, і Вільгельм щиро любили обрані нації і присвятили їм все своє життя. А решта 50% — чистий розрахунок і турбота про “сімейний бізнес”. 

В епоху націоналізмів імперії приречені. Це розумів Стефан, і це ще з юності розумів Вільгельм. Тому необхідно діяти на випередження — і запропонувати “габсбурзький” варіант кожній нації, що бореться за незалежність. Полякам — Стефана, українцям — Вільгельма. Імперії впадуть, але габсбурзькі монархії збережуться. Цинічно? Ні, прагматично. Вільгельм, з одного боку, більшу частину життя протистояв батькові, і врешті-решт це призвело до того, що син і батько не спілкувалися з 1921 року і до смерті Стефана у 1933 році. З іншого боку — “полонізм” Стефана слугував зразком для Вільгельма у його “українофільстві”. 

Саме з польської літератури Вільгельм дізнавався про історію України. Класична історія — ворогуючі сторони, негідники, свавільні степовики Дикого Поля з роману Генріка Сенкевича “Вогнем і мечем” — захопили підлітка. Цю любов до історичної Січі, до козацтва, Вільгельм-Василь спробує втілити в реальність у 1918 році, коли протягом кількох місяців перебуватиме з Січовими Стрільцями на Запоріжжі.

<p>Візит імператора Карла І в Снятин, липень 1917 р. Крайній праворуч Вільгельм Габсбург.</p>

Чи мав Василь-Вільгельм шанси стати королем України? В 90% випадків протягом своєї політичної діяльності — навряд чи. Єдина можливість — літо-осінь 1918 року, коли ширилися чутки про переворот і усунення від влади гетьмана Скоропадського. Василь Вишиваний тоді здобув значну популярність серед вояків та селян Степової України, часто виступаючи захисником українців перед напівсоюзницькими, напівокупаційними австрійськими військами, що базувалися на Півдні. Але Вишиваний (так само як і Скоропадський) не був тут повністю незалежним гравцем — вирішення питання зміни влади відбувалося не лише в Києві.

Попри союзницькі зобов’язання, стосунки між Німеччиною та Австро-Угорщиною були далекі від ідеальних, і німці не могли допустити приходу до влади в Україні австрійського Габсбурга. Незважаючи на всі розмови про опозицію Василя Вишиваного до гетьмана Павла Скоропадського, здається, ніхто в авторитетних колах реально не розраховував на “габсбурзький” переворот в Україні, а Василь став жертвою чуток, пліток та планів, які перетворилися на мрію всього його життя.

Соціал-демократична УНР у виконанні Винниченка/Петлюри, очевидно, не передбачала жодної монархії, а далі все відомо — західні землі увійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, а значна частина України стала УСРР/УРСР.

Приблизно тут завершується “канонічна” біографія Вишиваного. Будьмо відвертими — після завершення Української революції Вільгельм Габсбург зникає з поля зору наших сучасних уявлень про нього. А даремно, бо саме тут починається найбільша драма людини, яка планувала творити майбутнє, але, як виявилося, жила минулим. З 1921 року і до самої смерті в 1948 році Василь-Вільгельм кілька разів намагався боротися за майбутню українську корону, попри те, що реальні шанси на це були мінімальними.

Більше про Василя Вишиваного у книзі “Червоний князь: таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа” Тімоті Снайдера

Придбайте книгу в інтернет-магазині видавництва 

На початку 1920-х років Вишиваний став частиною так званого “білого інтернаціоналу” — реваншистського руху певних німецьких, австрійських, російських та угорських сил, які прагнули спровокувати продовження конфліктів у новій Європі, що не влаштовувала країни, які програли Першу світову війну. У 1921 році Вільгельм фон Габсбург серйозно готувався до Великої війни за Україну — зібрав навколо себе вояків армій УНР та ЗУНР, які не прийняли союз Пілсудського/Петлюри, заручився “медійною” підтримкою Євгена Чикаленка, почав видавати власну газету, шукав “інвесторів” серед незадоволених німецьких кіл, готових фінансувати союзну Українську Державу. Василь Вишиваний вербував солдатів у таборах для інтернованих, сподіваючись зібрати армію для звільнення України. Але це не вдалося. Його випередили — Симон Петлюра та Юрко Тютюнник, які організували Другий зимовий похід, провал якого остаточно поховав ідею “зовнішньої” української армії, що мала звільнити Україну від більшовиків.

Пізніше Вільгельм опинився спочатку в Іспанії, де намагався отримати підтримку від іспанських Габсбургів, а потім — у Парижі, який став його домом на довгі роки. Саме тут Василь спробував відійти від політики, зайнявся бізнесом, став жертвою авантюристів, заліз у величезні борги і врешті зрозумів, що він нікому не потрібен, якщо він — не Габсбург. Саме в Парижі “Червоний князь” почав збирати кошти на боротьбу за своє майбутнє українське королівство, але потрапив у руки авантюристів та шахраїв, які зруйнували його психічне здоров’я і, найголовніше — репутацію. У Парижі остаточно стало зрозуміло, що Вишиваний — людина минулого, дитя шляхетної крові, виховане на ідеалах, які не функціонували в жорстокому авторитарному світі 1930-х. Його використовували, ним маніпулювали, він потрапив у величезні борги, мав стосунки з жінками та чоловіками сумнівної репутації і повністю знищив свій соціальний капітал, вплутавшись у великий фінансовий скандал, намагаючись вкотре зібрати кошти на боротьбу.

У середині 1930-х років Василь Вишиваний розчарувався в соціалізмі (ані у французькій, ані в іспанській “лівій” політиці йому не вдалося досягти успіху), підпав під вплив фашистських ідей, а пізніше — і нацистських, змінив свою ідентичність і знову став Вільгельмом фон Габсбургом, австрійським німцем.

<p>Василь Габсбург у Лук&rsquo;янівській тюрмі, 1948 рік</p>

Складається враження, що з кожним роком колишній претендент на українську корону все більше підпадав під вплив різних груп та осіб — від французьких фінансових аферистів до українських прихильників Муссоліні чи Гітлера. Схоже, що чим меншою була ймовірність його успішної політичної кар’єри як українського Габсбурга (будемо відверті — у світі 1930-х така ймовірність була близькою до нуля), тим більше Вільгельм вдавався до різних крайнощів, можливо — перебував у стані відчаю та депресії. Він чіплявся за найменші можливості залишатися на політичній арені — і для цього не гребував ані “брудними” грошима, ані заграванням з нацистами.

Зрештою, колишній спадкоємець австро-угорського престолу, потенційний український монарх, командир Українських Січових Стрільців та улюбленець українського селянства, перетворився на агента іноземних розвідок, який вів свою останню, відчайдушну, але безнадійну гру під час Другої світової війни і був убитий радянськими спецслужбами у застінках київської в’язниці. Василь Вишиваний загинув у місті, в якому ніколи раніше не бував, але якому присвятив усе життя як столиці власної монархії, що так і не відбулася.

Вільгельм фон Габсбург — людина, зіткана з протиріч. Вічний бездержавник з мріями про сильну державу. Людина, яка спробувала поєднати малопоєднуване — династичний націоналізм з нацією. Василь Вишиваний — це історія про перехід від монархії до модерності, який так і не відбувся. “Червоний князь” — так його називали через любов до “хлопської”, а отже — соціалістичної української нації, для якої монархія — далеко не політичний ідеал.
“Василь Вишиваний” — стало його другим ім’ям, коли він, 21-річний солдат, одягнув вишиванку на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким. Він обрав Україну, якої не знав. Він будував Україну, яку уявляв і яку любив. Він присвятив усе життя Україні, якої ніколи не існувало — незалежній державі під монаршим вінцем Габсбургів. 

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!

• книги
• колонки

Схожі матеріали

Короткий курс “Історії України” в Росії

Детальніше

Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри “Солід. Взуттєва фабрика життя”

Детальніше

“Козацький Марс”. Уривок з книжки Олексія Сокирка про державу та військо Козацького Гетьманату

Детальніше

“Кафе Європа”, “Збагнути Росію”: 10 історичних книжок 2020 року, які варто прочитати

Детальніше

“Необачно трактувати Донбас як регіон, який є ворожим до цінностей Революції Гідності”, – Гіроакі Куромія

Детальніше

Позивний “Кнопка”. Ірина Васечко

Детальніше

І знову геноцид. Уривок книжки Тімоті Ґартон Еша “Рідні землі”

Детальніше

“Культ російського імперіалізму”. Уривок із книги про Михайла Демковича-Добрянського

Детальніше

“Творчість – це наше право від народження”. Огляд книги “Кімната снів” Девіда Лінча

Детальніше