На вулиці Гайдамацькій. Галина Пагутяк

10:55, 24 липня 2026

У місті Щирці, що належить до найдавніших та найвизначніших для української історії, колишньому передмісті Лани, біля перехрестя доріг, розташовано пам’ятний хрест на рукотворному кургані. Ця могила є не символічною, а цілком реальною. Десь у 1770 або 1771 році тут знайшли останній спочинок четверо полонених гайдамаків, яких польська влада жорстоко стратила на ринковій площі Щирця після розгрому Коліївщини. Сама назва гайдамацького повстання 1768 року, метою якого було звільнення Правобережної України від польського ярма, скрізь трактується як така, що походить від слова “кіл”, “кілок”. Насправді ж це слово бере свій початок від “колотнеча”, “колотити”, “колокута”.

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Детальніше

Гайдамацьке повстання не сягнуло нинішньої Галичини, воно було придушене московськими та польськими військами. 400 полонених гайдамаків було доставлено на наші землі для демонстративних страт, що супроводжувалися неймовірними тортурами — повстанців розчленовували, колесували, здирали шкіру, садили на палю, перетворювали на живі смолоскипи… А перед цим найміцніших із них змушували до каторжної праці перед виконанням вироку. Наприклад, останній польський комендант Львова Феліціан Коритовський залучив полонених гайдамаків, перед тим як піддати їх мукам, до відновлення власного будинку у Львові на Площі Ринок, 29. Коли ви п’єте каву в кафе “На бамбетлі” в пасажі Андреоллі, згадайте тих, чиї кров і піт просочили ці мури.

Показові страти проводилися з виховною метою у 15 населених пунктах Галичини. Отих чотирьох безіменних гайдамаків виділили на Щирець на “прохання” місцевих селян. Мета була проста — залякати українське населення, аби воно не повставало, хоча самі окупанти відчували більший страх і втікали від гайдамаків, залишаючи за собою дим, про що свідчили пізніше: “Врятувався той, хто мав доброго коня”. Натомість потім вони насолоджувалися чужими стражданнями. Подібним чином поводилися московити, які розділили перемогу з поляками, заманивши Залізняка в пастку. До речі, вулицею, названою Гайдамацькою, везли на муки й Івана Гонту. Але ефект виявився протилежним. Після того, як страчених поховали на роздоріжжі, де традиційно в давні часи ховали найбільших злочинців, мешканці передмістя Щирця доглядали цю могилу і встановили хрест, який зруйнували у 1961 році комуністи. Вони передавали з покоління в покоління інформацію про місцезнаходження могили, на якій за часів повторної польської окупації 1920-1930-х років не мали права писати правду про те, що тут поховані гайдамаки. Нині там такий напис: “За святую волю і правду. Відновлено громадою с. Лани 1990 р. після знищення ворогами українського народу 1961 р.”

Пам’ятний хрест у Щирці

Фото: надала авторка

<p>Пам’ятний хрест у Щирці</p>

Тепер обабіч хреста майорять два прапори — український державний і прапор національно-визвольної боротьби. З одного боку — цей монумент уособлює спадкоємність боротьби за незалежність України — від козацтва, адже частина запорожців нелегально брала участь у Коліївщині, далі від УГА, потім УПА і до сучасних Збройних Сил України, які нині ведуть боротьбу проти московського агресора. З іншого боку — необхідно додати напис про тих, хто тут спочиває, аби наступні покоління не забували.

Сміливість гайдамаків визнавали навіть їхні супротивники. Жоден із них під час катувань не виявив каяття, і ніхто з селян не видав гайдамаків. Тарас Шевченко пишався тим, що його дід був гайдамакою, хоча “білі пальта”, тодішні та теперішні, вважають Коліївщину маргінальним рухом і вилучили поему Шевченка “Гайдамаки” зі шкільної програми.

А Річ Посполита припинила своє існування через два роки, і була поділена між московською та австро-угорською імперіями. Без бою, оскільки вона повністю згнила внаслідок невдалої асиміляційної політики влади.