Марія Кушнірчук: від ГУЛАГу до відновлення

17:33, 5 серпня 2026

27 червня минуло 100 років від дня появи на світ волонтерки та зв’язкової Української Повстанської Армії Марії Кушнірчук, яка пережила жорстокі радянські табори у Воркуті. Жінка дожила до проголошення незалежності України та домоглася визнання своєї реабілітації.

Ілля Криворучко

молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї

Детальніше

Розбіжності в даті народження

Марія Кушнірчук народилася 27 червня 1926 року в селі Молодятин на Івано-Франківщині. Її батьки належали до польсько-української родини. Згідно з даними метричної книги, її мати, Марія-Ванда Кушнірчук, народилася 14 лютого 1909 року в селі Слобода-Рунгурська. Її батько, Францішек Рибчик, був ковалем польського походження. Ванда вийшла заміж за українця Миколу Кушнірчука і змінила свою римо-католицьку віру на греко-католицьку. За спогадами її доньки, вчительки історії Олесі Гудимяк, польська родина відцуралася від Ванди, і мати Марії оселилася в Молодятині, де прожила до 1992 року.

Батько Марії, Микола Кушнірчук, народився 9 грудня 1903 року в Молодятині. Він працював на лісозаготівлі та у поміщика разом із родиною. Під час німецької окупації, аби уникнути голоду, він відмовився надавати німцям “контигент”обов’язкова норма сільськогосподарської продукції, яку населення мало здати окупаційній владі, за що його ув’язнили у Станіславівській тюрмі. Коли радянські війська відновили контроль над Молодятином, Микола Кушнірчук долучився до Червоної Армії як рядовий. Він помер від тяжких поранень під час боїв біля Берліна 27 квітня 1945 року і був похований неподалік міста Людвігсфельде в Німеччині.

5 (2) — Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук

Усі світлини з родинного архіву Олесі Гудимяк

Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук

Марія була найстаршою дитиною в родині, допомагала матері виховувати двох молодших братів і сестру. Вона відзначалася успіхами у навчанні. У родинному архіві збереглися табелі успішності за 1934–1935 та 1940–1941 навчальні роки. З них видно, що оцінки з української (руської) мови були найвищими (“відмінно”), лише у 1937–1938 навчальному році вони були “добре”. Дівчина продовжувала демонструвати високу успішність протягом двох років радянської влади, навчаючись у п’ятому та шостому класах. Незважаючи на додавання російської та німецької мов до навчальної програми та виключення польської, її оцінки залишалися високими. Згідно з документами, класним керівником була Юстина Шухевич, представниця родини Шухевичів.

Проте, через німецьку окупацію навчання в школах було припинено. Оскільки нацистська влада активно відправляла українських дівчат на примусові роботи до Німеччини, Марії Кушнірчук довелося змінити дату свого народження, щоб уникнути мобілізації на важку працю. Саме тому в документах НКВС зазначено 1928 рік народження.

15 кг хліба та 10 літрів молока для повстанців

У 1944 році Марія приєдналася до лав Української Повстанської Армії. Її призначили відповідальною за збір продовольства для станиці ОУН села Молодятин, без надання псевдоніма, фактично як волонтера. Станичною на той час була Ганна Приймак, яка мала псевдонім “Скала”1925 – 1982. Протягом 1944–1945 років Марія зуміла зібрати 15 кг хліба та 10 літрів молока, здійснивши два таких збори. Мешканці села активно брали участь у забезпеченні харчами українських повстанців. Усі зібрані продукти Марія зберігала у своєму помешканні, куди згодом приходили повстанці. Також, рятуючи їх від переслідувань енкаведистів, вона переховувала воїнів групами по 4-5 осіб.

Протягом зими, як встановило слідство НКВС, вона двічі відвідувала збори станичної “Скали”, де обговорювалася боротьба проти радянських окупантів. Через це Марію заарештовували двічі: у травні 1945 року її утримували протягом трьох днів. У грудні того ж року спецслужби знову взяли Марію під варту. Слідчий Чкалов висунув обвинувачення у постачанні продовольства воякам УПА. Протягом місяця дівчину піддавали жорстоким побиттям, доки вона не зізналася, після чого її звільнили.

4 (3) — Марія Кушнірчук та Марія Федюк, в’язні Воркутинських таборів, 1954 рік

Марія Кушнірчук та Марія Федюк, політв’язні воркутянських таборів, 1954 рік

На початку 1946 року, за рекомендацією Параскеви Жупник, вона почала виконувати обов’язки зв’язкової УПА між селами Молодятин та Чорний Потік. Вона підтримувала комунікацію з чотовим сотні “Спартана”, відомим як “Шабля”, передаючи йому всю розвідувальну інформацію. 2 липня 1947 року, о 23:00, у помешканні Марії Кушнірчук було проведено обшук. Хоча тоді нічого не було виявлено, дівчину заарештували, а на її майно наклали арешт. 4 липня її перевезли до Коломиї, до старих казарм на бульварі Лесі Українки. Там її роздягли, катували до втрати свідомості, а потім обливали холодною водою. Допит під керівництвом прокурора Коломиї, лейтенанта Ємєльянова, 16 серпня 1947 року тривав п’ять годин — з 9:00 до 14:02.

Марію Кушнірчук засудили на вісім років виправно-трудових таборів. Спочатку її направили до Усть-Вимського табору на лісові роботи. На початку 1950-х років вона опинилася у Воркуті, де її співкамерницею стала Марія Федюк, дружина політичного в’язня Євгена Іваничука.

З Воркути до Коломиї

1 (9) — Подружжя Прошаків з дітьми. Воркута, початок 1960-х років.

Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.

Після смерті Сталіна Марію Кушнірчук достроково звільнили 22 листопада 1954 року. У середині 1950-х років вона одружилася з політв’язнем Іваном Прошаком. 27 жовтня 1956 року у подружжя народилася донька Анастасія, а 10 травня 1958 року — Олеся.

Під час періоду “відлиги” Марія звернулася з проханням про реабілітацію до Генерального прокурора СРСР. Після цього було проведено допити всіх колишніх учасниць підпільної боротьби, односельчан та її матері. Більшість свідчили, що їм нічого не відомо про участь Марії Кушнірчук в УПА. Однак, деякі свідчення підтвердили її співпрацю з повстанцями, тому Управління КДБ Станіславської області відмовило жінці в реабілітації. Внаслідок цього, колишня в’язень ГУЛАГу не мала можливості здобути вищу освіту, тому була змушена працювати помічницею на кухні та сторожем у дитячому садку.

У 1972 році розпочалася друга хвиля арештів дисидентів. Цілком ймовірно, що подружжя могло потрапити під репресії, адже вдома вони зберігали самвидав “Український вісник”, який Івану Прошаку передав його товариш, дисидент Євген Пронюк. Коли чоловік перебував у відрядженні, Марія ризикнула знищити самвидав, а також історичні праці про Михайла Грушевського та Симона Петлюру, що врятувало родину від репресій.

Марія Кушнірчук проживала у Воркуті до грудня 1977 року. Тоді Іван Прошак збудував будинок і родина переселилася до Коломиї. До виходу на пенсію жінка працювала на підприємстві деревообробної промисловості.

У травні 1991 року вона звернулася до прокурора Івано-Франківської області з проханням реабілітувати її боротьбу за волю України. 15 серпня, за 9 днів до відновлення незалежності України, Марію Кушнірчук було реабілітовано.

У 1990-х роках вона була членом Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. В архіві Олесі Гудимяк збереглися запрошення Марії на Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів, який відбувся 22-23 червня 1991 року в Києві, а також на ІІ Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів у 1993 році.

7 (1) — Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті роки.

Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.

На жаль, наслідки перебування в таборах позначилися на її здоров’ї. Про це свідчить коротка замітка в газеті “Вісник Коломиї” від 10 грудня 1996 року, написана Іваном Прошаком: “Нещодавно моя дружина знепритомніла й упала на бетонні сходи. Побила голову, переламала ліву руку…”. Чоловік усіляко підтримував Марію та допомагав їй, доки не помер від тяжкої хвороби 14 січня 1999 року.

Марія Кушнірчук померла, не доживши 13 днів до свого 79-річчя, 14 червня 2005 року в Коломиї, де й знайшла свій останній спочинок.