Василь Лопух: "Історичну пам’ять про січовиків слід донести до юних поколінь"

01:01, 5 серпня 2026

На початку 2025 року в інтернеті з’явився фотоархів Легіону Українських січових стрільців, який став справжньою подією для науковців. Мережу поповнили понад три тисячі раніше невідомих світлин, зроблених самими стрільцями. Знімки датуються переважно 1914–1919 роками. Вони детально документують не лише військові кампанії та побут стрільців, але й відображають тогочасну епоху: міську та сільську архітектуру, портрети українців у вишуканому одязі, зокрема національних строях. Крім того, на фотографіях можна побачити учбові процеси, святкування Великодня та Шевченківських днів, селянське життя, інтер’єри осель і сакральних споруд. Всі ці зображення були оцифровані та викладені у вільний доступ Василем Лопухом, уродженцем Тернопільщини.

Аліна Брода

головна редакторка сайту "Локальна історія"

Детальніше

Віднайдення знімків

— Яким був ваш шлях до цих фото?

— Моє рідне місто — Заліщики, а за освітою я економіст. У 1990-х роках я працював на кафедрі філософії та економічної теорії в Тернопільському педагогічному університеті. У 1998 році я переїхав до Сполучених Штатів. Згодом я став директором адміністрації Наукового товариства імені Шевченка в Америці. На той час у НТШ-А було лише троє співробітників, два комп’ютери, факс та копіювальна машина.

Історія січових стрільців була мені відома з дитинства. Двоє братів моєї бабусі брали участь у Першій світовій війні, служачи в австрійській армії. Не впевнений, чи були вони січовими стрільцями. Від одного з них мені дістався цінний експонат: невеликий келих, привезений з Австрії. Його зберігала моя мати, а потім я забрав його до США. Удома ми часто співали стрілецьких пісень, і я з дитинства пам’ятаю “Червону калину”. Хоча це відбувалося лише в колі сім’ї, такі теми обговорювалися.

Фото Дарії Журавель (1) — Василь Лопух

Фото: Дарії Журавель

Василь Лопух

Одного разу в архівному сховищі НТШ-А я виявив невеличкі, акуратні скриньки, схожі на упаковки від CD-дисків. Це було 20 коробок, кожна з яких містила приблизно 50 фотонегативів на склі. Загалом це склало 1026 клішефотонегативів на склі та 168 фотографій, що становило архів Українських січових стрільців. У той час в інтернеті почали з’являтися фотографії часів Першої світової війни з різних європейських архівів. Тому я запропонував керівництву відсканувати ці фотонегативи. Для цього мені придбали потужний сканер за 1500 доларів.

Виявилося, що ця робота є вельми трудомісткою та складною. Багато світлин перебували у жахливому стані й потребували реставрації. Вони були покриті пилом, уражені грибком. Деякі були загорнуті в газети, від яких цинковий друк пошкодив зображення. Кожне кліше доводилося очищати від нальоту за допомогою спеціальної емульсії. Не всі фото вдалося врятувати. Деякі розсипалися в моїх руках одразу після сканування. Таким чином, фізично цих знімків вже не існує, але збереглася їх цифрова копія.

Я працював зі світлинами у вільний від основної роботи час. Зазвичай сканував влітку, приділяючи цьому по дві-три години щодня. Минали роки. Я не поспішав, і мене ніхто не квапив. Виникла ідея створити індексний каталог із мініатюрами всіх фотографій та інформацією про їхнє місце зберігання. Це дозволило б дослідникам працювати з архівом, а також надавати цифрові копії за запитом.

VL_USS_Scanning_05 — Стан фотонегативів на склі перед скануванням

Стан фотонегативів на склі перед скануванням

Коли каталог був готовий, до мене звернулася Любов Волинець, кураторка Українського музею та бібліотеки у Стемфорді. Вона поцікавилася, чи можу я оцифрувати і їхню колекцію. Я неодноразово відвідував цей музей і знав, що там зберігається багато цікавих експонатів, зокрема найбільша колекція українських платівок, записаних у Канаді та Америці. Проте про стрілецький архів мені не було відомо. Виявилося, що Музей зберігає понад три тисячі кліше, пов’язаних з УСС. Це втричі більше, ніж я встиг оцифрувати на той час. Тому мені довелося працювати ще інтенсивніше.

Загалом процес оцифрування зайняв 20 років. Якби я працював над цим щодня як над основним проєктом і отримував за це оплату, то впорався б за рік або два.

Більше про Легіон Українських Січових Стрільців у спецвипуску “Локальної історії”

Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва

Шлях за океан

!!! Боберський архів_UML_Box_15-00014 — Іван Боберський у Відні, 2 січня 1916 року

Усі фото з колекції Українського музею та бібліотеки у Стемфорді

Іван Боберський у Відні, 2 січня 1916 року

— Що відомо про те, як стрілецькі архіви потрапили за океан?

— Ці кліше зберігалися в різних місцях протягом багатьох років. Після завершення Першої світової війни багато січовиків опинилися в Австрії. У 1960-х роках українська діаспора в США відрядила туди кількох осіб. Вони знали, де зберігаються архіви, і їхньою метою було перевезти їх до Америки. Про це мені розповів один з учасників тієї рятівної групи. Шкодую, що тоді я не до кінця усвідомлював, з чим маю справу, і не розпитав детальніше.

Історія перевезення архіву пов’язана з Іваном Боберським. Під час війни він очолював “Пресову кватиру”, яка займалася поширенням інформації про діяльність УСС. У 1920 році його було призначено повноважним представником Державного секретаріату ЗУНР до США та Канади. Професор Боберський взяв із собою 600 прозіроктак тоді називали кліше, які він демонстрував на екрані для численної аудиторії в різних містах США та Канади. Покази світлин супроводжувалися доповіддю “Як будувалась українська Держава за послідних сім літ: 1914–1920”.

У своїх лекціях Боберський розповідав про діяльність українських урядів Великої України та Галичини. У спогадах я натрапив на цитату з його виступу: “Мова про діяльність українських урядів Великої України, Галичини, Прикарпаття, світлини Українських Армій, які боролись за Київ, Львів, Борислав, Одесу, світлини, як наші близькі і далекі приятелі розвалили наш край, підпалили і скровавили його”. Чи не є це символічним відгуком на сучасні події в Україні? Архів, який привіз Боберський, залишився у Вінніпезі. Нині там діє Фонд його імені.

Зелені свята в садочку жартують, Львівщина, 1916 рік_UML_Box_47-00046 — Усуси святкують Зелені свята. Село Пісочна на Львівщині, 1917 рік

Усуси святкують Зелені свята. Село Пісочна на Львівщині, 1917 рік

Після Другої світової війни значна частина фотонегативів потрапила до Реґенсбурга, що в Німеччині. Там діяв табір для переселенців, де колишні УСС у 1948 році заснували Братство Українських січових стрільців. Їхньою метою було збереження пам’яті та вшанування подвигу УСС. Вони заснували видавництво “Червона Калина”, збирали архівні матеріали та артефакти. Коли більшість учасників переїхала за океан, Братство перенесло свою штаб-квартиру до США. Поступово організація занепадала через похилий вік її членів. Їхній архів, що включав майже три тисячі фотонегативів на склі, був переданий на зберігання спочатку Об’єднанню колишніх вояків українців Америки, а згодом Українському музею та бібліотеці у Стемфорді.

Кілька сотень кліше із зображеннями УСС були також передані до Українського музею в Нью-Йорку. Отже, я припускаю, що колекція в Стемфорді є найбільшою на сьогодні. Вона містить 3302 фотонегативи, пов’язані з січовими стрільцями. Їх можна переглянути на сайті віртуального фотоархіву.

Віртуальний архів

— Оцифровувати архіви мали б установи. Ви зуміли зробити це самотужки. Як ви організували матеріали на сайті і яким бачите його функціонування?

— Ідея створення віртуального архіву виникла два роки тому. У мене вже був подібний досвід. Кілька років тому я створив сайт із архівними фото та відео про моє рідне місто Заліщики — zalishchyky.net. Однак, працюючи зі стрілецькими світлинами, я зіткнувся з проблемою їх систематизації. Багато фото мали підписи, де вказувався рік, місцезнаходження, прізвища. Усе це мені довелося вносити вручну до кожної фотографії. В результаті вдалося згрупувати світлини за роками: з 1914-го до 1919-го. А також за регіонами бойових дій або перебування: як-от Закарпаття, Волинь, Київ. Є навіть кілька фото УСС в Одесі. Окремо згруповано авторські добірки, де вказані імена фотографів. Серед них є визначні постаті: Юліан Буцманюк, Осип Курилас, Микола Угрин-Безгрішний та інші.

Майже 2000 світлин залишилися без підписів. Я вдячний людям, які надсилають історії про численні знімки та зображених на них осіб. Значну кількість світлин ідентифікував Юрій Юзич. Я щасливий, що маю можливість дізнатися про фотографії, які мені вдалося зберегти.

Січові стрільці в Одесі_UML_Box_53-00015 — Січові стрільці в Одесі

Січові стрільці в Одесі

Сайт функціонує як сховище. Я не є власником цих зображень, а лише адміністратором і автором проєкту. Тому кожне фото містить інформацію про його першоджерело. При використанні в публікаціях важливо посилатися саме на інституцію, яка зберігає світлину.

Одним з найцінніших надбань сайту є персональні, родинні колекції. Завдяки Тамарі Скрипці, хранительці фондів Української вільної академії наук, архів поповнився збіркою Михайла Гайворонського. Він був січовим стрільцем, диригентом, скрипалем, також уродженцем Заліщиків. У його збірці є фотографії пізніших років, аж до кінця 1940-х. На них зафіксовано з’їзди ветеранів УСС, українські хорові та музичні колективи в США.

Чесно кажучи, я думав, що сайт буде статичним: люди зайдуть, подивляться — і все. Але я бачу, що тепер це моя повноцінна робота на наступні роки. Я знаю, що в Україні є колекціонери, які володіють артефактами січових стрільців, оригіналами світлин, листівками. Я запрошую до висвітлення персональних колекцій на цьому сайті. Важливо зберегти та передати молодому поколінню українців історичну пам’ять про січовиків.

!! Олена Степанів 2 UML_Box_9-00035 — Хорунжа Олена Степанів

Хорунжа Олена Степанів

— Які фотографії стали для вас відкриттям?

— Мене вразили молоді люди на знімках. Вони надзвичайно вродливі. Важко усвідомити, кого ми втратили в тій війні. Це був генетичний потенціал нації. Зверніть увагу на взуття. Майже на всіх фотографіях, особливо в офіцерів, воно начищене до блиску.

На цих світлинах я вперше побачив Київ 1918 року. На Арсенальній площі, де зараз стоїть гармата, на фото ще були пам’ятники двом зрадникам: Кочубею та Іскрі. З цих знімків я дізнався, що в Києві тоді існувала вулиця Львівська. Поруч розташовувалися греко-католицька церква та Галицький базар.

А хто бачив УСС в Одесі? Цікаво, що коли стрільці приходили в новий регіон, вони відразу створювали гуртки, театр, вели просвітницьку діяльність. Їхньою головною метою була українізація нашого народу. Особливо прикметні фото з Волині, де стрільці ведуть дітей до шкіл, які вони самі ж організували.

На зимових фотографіях усуси в окопах часто не мають зимового одягу. Від цих світлин мене аж мороз проймав. Як вони це витримували, особливо в Карпатах?! У колекції НТШ є фото, де на білому засніженому полі стоїть могила стрільця, а поруч — вершник зі своїм конем, який схилив голову над могилою. Це дуже емоційна фотографія.

Доля українських скарбів

Українка Гапка_UML_Box_61-00408 — Волинянка у народному строї, 1916 рік

Волинянка у народному строї, 1916 рік

— Те, що ви оцифрували, вражає. Але це лише частина спадщини Легіону УСС. Наскільки повним є уявлення дослідників про архів січового стрілецтва? Де ще можна відшукати стрілецькі колекції?

— Я можу назвати кілька установ, які володіють значними українськими архівами. Український музей і бібліотека у Стемфорді, окрім зображень, зберігають багато стрілецьких документів. Наукове товариство імені Шевченка в Америці має архів стрільця та адвоката Степана Ріпецького. Окремий стрілецький фонд є в Українській вільній академії наук у США.

Я не знаю, де ще можуть зберігатися архівні фонди УСС. Але є українські установи, які володіють великими архівними колекціями. Зокрема, фантастичну колекцію мистецтва має Український інститут Америки у Нью-Йорку. Архів має Релігійне товариство “Свята Софія” у Філадельфії, засноване Йосифом Сліпим. “Українське село” у Пармі раніше реалізувало проєкт зі сканування документів, переважно пов’язаних із таборами Ді-Пі. Щось повинно бути в Українському вільному університеті в Мюнхені.

На жаль, великий архів занепадає у французькому Сарселі, і Україна не може належним чином подбати про нього. Там Володимир Кубійович та інші автори створювали томи “Енциклопедії українознавства”. Я був там, сидів за його столом. Там величезний архів газет, документів, мікрофільмів, старих світлин. Але все це руйнує пліснява. А будівля потребує ремонту та догляду. Якби Українська держава, Академія наук свого часу подбали, там міг би бути величезний центр україністики. Наша діаспора у Франції була дуже нечисленною і не настільки фінансово потужною, як, наприклад, американська. Тому вони не могли належним чином утримувати ці матеріали.

Сім_я в сільській хаті, Волинь_UML_Box_25-00003 — Сім’я у сільській хаті. Будятичі, Волинь, 1916 рік

Сім'я у сільській хаті. Будятичі, Волинь, 1916 рік

— Проблема українських архівів у Європі та світі є досить значною. Це наштовхує на думку, що Україні необхідно розробити системний підхід до пошуку та збереження цих артефактів, формування електронного каталогу тощо. Чи це взагалі реалістично?

— Задокументувати, описати та викласти у вільний доступ для дослідників було б дуже добре. Мій сайт — це невеликий приклад. А інтерес до нього не згасає навіть через кілька місяців після відкриття.

Коли я спілкуюся з молоддю з Польщі, помічаю, що вони значно краще обізнані зі своєю історією. Це формує почуття державності, гордості та розуміння причин національних трагедій. Тривалий час поруч із будівлею НТШ у Нью-Йорку розташовувався Польський інститут Пілсудського. Польща регулярно надавала гранти, надсилала науковців до США, щоб поляки закріплювали свою присутність у світовій історії. Натомість українськими архівами за кордоном займалися переважно окремі ентузіасти.

Я не підтримую ідею перевезення архівів до України. Однак я хотів би, щоб держава займалася цим інституційно. Архіви розпорошуються, і ми можемо втратити їх назавжди. А частину можуть захотіти знищити, щоб стерти цю історичну пам’ять. Дуже важливо зберегти її та передати молодому поколінню українців.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!