6 листопада у Львівському органному залі відбулися дві мистецькі події, що чудово доповнили одна одну: відкриття виставки, приуроченої до XVI Львівського міжнародного органного фестивалю, та сольний концерт Петра Сухоцького “Органна музика для душевної рівноваги”.

Серед експозиційних зон виставки є й та, що присвячена визначному органісту, піаністу і педагогу Самуїлу Дайчу. Саме завдяки йому було започатковано клас органної музики у Львівській державній консерваторії (нині Львівська національна музична академія) імені Миколи Лисенка. Дайч став фундатором і головним органістом Львівського органного залу з моменту його відкриття у 1969 році. Одним із його учнів був Петро Сухоцький, який згодом вдосконалював майстерність у провідних європейських органістів. Від 1999 року він є титулярним органістом Луцького кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла. Нині Петро Сухоцький – відомий український виконавець на органі та фортепіано, педагог і органний майстер. Він багато гастролює з сольними органними програмами Україною та за кордоном (Польща, Німеччина, Австрія, Латвія, Естонія тощо) і є частим гостем Львівського органного залу.
Темою програми Петра Сухоцького стала “Органна музика для душевної рівноваги”. Минулого року, у вересні, музикант зазначав: “Все минає, а музика вічна! …В особливий воєнний час людина потребує гармонії, душевної рівноваги, позитиву. Музика допомагає в цих пошуках”.
Цього вечора він обрав для своєї програми твори трьох глибоко віруючих митців різних епох і конфесій: лютеранина доби бароко Йоганна Себастьяна Баха, римо-католика-авангардиста Олів’є Мессіана та греко-католика-постмодерніста Олександра Козаренка.
Саме в такій хронології творчості композиторів їхні твори розташувалися у концертній програмі. Кожна композиція несе в собі прагнення авторів до роздумів над правдами віри та глибокої духовної медитації в її християнському розумінні.

Серед опусів Баха органіст обрав кілька композицій зі збірки Clavier-Übung III, відомої як “Німецька органа меса” або “Катехизисні хорали”, виданої у 1739 році. Органні хоральні прелюдії – це інструментальні вступ до протестантських духовних пісень (хоралів), які допомагали церковній громаді налаштуватися на спільний спів. Йоганн Себастьян Бах перетворив цей жанр на самостійні, глибокі філософські, поетичні та технічно досконалі інструментальні мініатюри. Для кожного хоралу Бах створив дві версії: одну – для великого органа, іншу – для меншого інструмента. Більшість цих хоралів пов’язані з шістьма розділами катехизису. Дослідники досі не знають, чи виконував їх сам Бах під час богослужінь, чи просто розвивав у них власні музичні ідеї для особистого користування, не плануючи публічного виконання. Музична мова митця у цих творах побудована на числовій символіці та риторичних фігурах, що мали для сучасників конкретний зміст.
Першою прозвучала хоральна прелюдія “Aus tiefer Not schrei ich zu dir” (“З глибини скорботи взиваю до тебе”, BWV 686 та BWV 687). Це один із найвеличніших і найглибших органних творів велета бароко, заснований на однойменному тексті та мелодії Мартіна Лютера, яка є парафразою 129-го Псалма “De profundis”.
Наступною була виконана улюблена серед шанувальників барокового органа хоральна партита (цикл варіацій) “O Gott, du frommer Gott” (“О Боже, праведний Боже”). Цей масштабний твір є перлиною ранньої органної творчості композитора, написаний приблизно у 1700–1707 роках. Партита складається з хоралу (теми) та 8 варіацій, які разом утворюють 9 частин. Фінал (Варіація 9) витриманий у розкішних французьких традиціях з контрастною зміною регістрів і вважається музичним відображенням вислову “Слава Отцю і Сину…”
Токата та фуга BWV 538, відома як “дорійська”, була створена під час перебування Баха у Ваймарі (1707–1718 рр.). Назва зумовлена тим, що в ній застосовано незвичайне для нашого часу написання ре мінор без ключових знаків, що в цій тональності утворює дорійський лад. На відміну від багатьох творів композитора, ця токата та фуга вимагають виконання на двох мануалах органа – Oberwerk та Rückpositiv. За переказами, Бах виконав цей твір під час випробування великого органа в Кассельському соборі.
І завершила бахівську частину тріо-соната для органа (тріо – тому, що її творять два мануали та педаль) “Vater unser im Himmelreich” (“Отче наш, що єси на небесах”), BWV 682. Це одна з найглибших і найскладніших органних хоральних прелюдій композитора, створена на основі лютеранського хоралу Мартіна Лютера, який є музичною парафразою молитви “Отче наш”. Твір вважається одним із найскладніших для аналізу та виконання саме через те, як музична структура відображає текст молитви. Лютерівський текст, що складається з дев’яти шестирядкових строф (основні ідеї яких лише стисло підсумовані в молитві “Отче наш”), розкриває теми страждання, провини, терпіння та покори. Водночас, створення Бахом на основі цього матеріалу надзвичайно складного твору, із застосуванням найновіших закордонних музичних віянь, дарувало поціновувачам музики й цілком світську, вишукану насолоду. Головними символами твору є:
- Канон (між двома верхніми голосами, до якого згодом приєднується канон у нижчих голосах), що символізує людське слідування за Христом або підпорядкування людської волі Божественній;
- Числова символіка Трійці та Десяти заповідей (жанр тріо-сонати і п’ятиголосся в обох руках);
- Риторичні фігури, що символізують скорботу та земні страждання, страх Божий та смирення перед Величчю Творця;
- Педальний голос у басу символізує слова молитви “Хліб наш насущний дай нам сьогодні” та впевненість у Божому промислі, що земні молитви будуть почуті.

В абсолютно інший світ занурив слухачів твір “Desseins éternels” (“Одвічні задуми”) Олів’є Мессіана. Ця композиція – частина великого органного циклу “La Nativité du Seigneur” (“Різдво Господнє”), одного з найвизначніших і найчастіше виконуваних духовних творів в органній музиці XX століття. Він є свідченням не лише глибокої віри Мессіана, але й його сприйняття мистецтва як молитви. Твір був написаний композитором у 26 років, влітку 1935 року, коли він перебував у Греноблі. Композитор писав, що, окрім богослов’я, на створення частин циклу його надихнули гори та вітражі середньовічних соборів: “…майстри вітражів і будівники романської і готичної епох бачили і щось інше, окрім функційної сторони тієї чи іншої будівлі: вони у ній бачили символ, прагнення душі до Бога, прояв божественного начала, словом, вони в ній бачили все те, що невидиме і що більш істинне, ніж видиме. Ось це ми і втратили”.
Твір складається з 9 музичних медитацій, розподілених за чотирма зошитами, що символізують різні богословські та містичні аспекти народження Ісуса Христа. Це один із найраніших творів, у яких Мессіан застосував елементи, що згодом стали ключовими для його творчості: широке використання розроблених ним “ладів обмеженої транспозиції”, а також вплив співу птахів, метрики й ритміки давньогрецької та традиційної індійської музики.
Номер 3 “Desseins éternels” з цього циклу, який прозвучав у програмі, завершував перший зошит. До нього композитор адресував цитату: “Бог, наперед призначивши нас для усиновлення Собі через Ісуса Христа – на хвалу й славу Своєї благодаті” (До ефесян 1:5, 6).
Особливе місце в програмі належить єдиному органному твору Олександра Козаренка “Пасакалія на галицьку тему”, написаному у 1989 році. Фахівці відзначають у ній “захоплення автора поліфонією і “український динамічний мінімалізм”. Тема, побудована на типово гуцульській пентатоніці, розвивається в найрізноманітніших типах канонів і відтворює особливий святковий настрій зимового вечора біля пам’ятника Тарасові Шевченкові у Києві”. Згідно законів жанру, твір написаний у формі варіацій на basso ostinato. Основу басової лінії творять фрагменти мелодії колядки “Нова радість стала”. Для Петра Сухоцького виконання цієї композиції було здійсненням мрії та мистецького боргу перед автором і другом, як він сам казав: “Особливо мені хотілося зіграти “Пасакалію” Козаренка в памʼять про славного композитора. Згадую, як в один із приїздів до Львова на концерт (ще до війни і ковіду) зустрілися з Сашком в Органному залі, і він запитав, чи не буде в цьому концерті виконана “Пасакалія” (це лише один його твір для органа, написаний у 1989 році: я тоді їхав спеціально на концерт до Києва, щоб почути її у виконанні автора. Пізніше я її виконував досить часто за кордоном, починаючи зі свого Державного іспиту, а у Львові жодного разу). Я тоді йому відповів: “Сашко, сьогодні – ні. А от наступного разу – так точно”. Шкода, що він не встиг ще раз почути цей магічний свій твір у моєму виконанні”.

Тож слухачі Органного залу стали свідками унікальної за задумом, виконавською складністю та глибиною духовної роботи програми. Її подарував нам музикант, для якого служіння в храмі є суттю життя і сенсом творчості. До речі, в концерті учневі Самуїла Дайча, Петрові Сухоцькому, асистував його учень і органіст Львівського органного залу Марк Новакович, продовжуючи спадкоємність виконавської традиції у третьому поколінні.
Джерело: zbruc.eu