Соліст Національної філармонії, артист Sankyo, флейтист Юрій Шутко: про музику та концертне життя в умовах війни
Юрій Шутко, уродженець Львова, нині – соліст Національної філармонії, заслужений артист України. Він єдиний в Україні грає на золотій флейті. Артист розповів міжнародній аудиторії про музику та концертне життя під час війни. Його інтерв’ю було опубліковано на литовському порталі Delfі, а згодом – на сайті всесвітньо відомої компанії Sankyo Flutes, офіційним артистом якої він є.
Юрій Шутко поділився спогадами про дитинство та початок навчання грі на флейті у Львівській десятирічці. Його педагогом був Іван Левкович, який відкрив для нього магію цього інструмента. “Цей інструмент так мене заворожив, що вже за три з половиною роки навчання, навесні 1983 року, я виконав у Львівській філармонії концерт №2 для флейти з оркестром В. А. Моцарта”, – розповів артист.
Він пригадав, як у радянському Львові, де бракувало концертів закордонних флейтистів та їхніх платівок у магазинах, він слухав польське радіо. Там транслювалися виступи всесвітньо відомого флейтиста Джеймса Гелловея. “Щонеділі увечері я припадав до мініатюрного транзисторного приймача, поряд ставив касетний магнітофон, слухав і записував гру великого флейтиста. Не міг зрозуміти, як, взагалі, можливо видобувати з флейти такий божественний звук? Намагався копіювати, але, звичайно, у мене нічого з цього не виходило”, – ділиться Шутко.
Щоб опанувати передові тенденції гри на флейті, Юрій Шутко вступив до Литовської консерваторії. Її викладачі стажувалися в Парижі, що дозволило Шуткові оволодіти прийомами видобування потужного та водночас барвистого флейтового звучання, здатного заповнювати великі концертні зали. Таким чином, Юрій Шутко став першим в Україні, хто активно пропагував флейту як сольний інструмент, а не лише оркестровий.
Концертну діяльність артист продовжує й нині, попри повномасштабну агресію Росії. Національна філармонія в Києві двічі зазнавала руйнувань від російських обстрілів.
“Її історична будівля, зведена ще 1882 року в центрі Києва, двічі потерпала від обстрілів. Спершу – восени 2022 року ракета впала буквально за сто метрів від філармонії, і вибуховою хвилею винесло деякі вікна разом із рамами, які швидко полагодили. А наприкінці травня цього року вибуховою хвилею вивернуло двері у холі, а шрапнеллю, якою зараз росіяни начиняють смертоносні ракети, понівечило скло та пошкодило меблі у кабінеті генерального директора і конференц-кімнаті.
На щастя, в цей час там нікого не було. Зі стелі у колонній залі на крісла посипався тиньк, і здригнулися величні кришталеві люстри, які є візитівкою філармонії. Свідком усього цього жаху став наш охоронець, який залишався вночі на зміні, але, на щастя, не постраждав, оскільки вчасно спустився до бомбосховища. А зранку вже запрацювали всі технічні служби філармонії, які оперативно прибрали скло й пил, щоб увечері у колонній залі відбувся запланований концерт симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії, який я відвідав на запрошення тамтешнього директора. Сидячи у глядацькій залі, я майже не помітив пошкоджень”, – розповів Шутко.
Він також наголосив, що концерти у філармонії відбуваються навіть після руйнування російськими ракетами енергосистеми України, що спричиняє вимкнення електроенергії.
“Пам’ятаю, як восени 2022 року, коли тільки почалися проблеми з електроенергією, нам сказали купити ліхтарики, щоб підсвічувати собі пульт із нотами під час виступу. Якось я грав у музичному салоні взимку концерт, не бачачи публіку, яка з вимкненням світла опинилася у суцільній темряві. І під час виконання повільної частини сонати почув із зали розкотисте чоловіче хропіння… Адже, музика, насамперед, заспокоює!
На щастя, невдовзі у філармонії з’явилися генератори, які забезпечують приміщення освітленням. Важче з теплопостачанням взимку, яке у Києві є централізованим. Цього року у люті морози, під час потужних обстрілів багатостраждальної столичної енергосистеми, температура у приміщеннях філармонії сягала подекуди лише десяти градусів тепла за Цельсієм. У багатьох оселях киян тоді взагалі позамерзали й полопалися труби та батареї. Але ніхто не припиняв працювати”, – зауважив артист.
Попри атаки росіян на пасажирський транспорт, Юрій Шутко активно гастролює, зокрема й прифронтовими територіями України. Він також мав благодійні концерти на підтримку ЗСУ у Литві.
“На щастя, у регіональних філармоніях є чудові музиканти – піаністи та органісти, які раді творчій співпраці. Завдяки їм, моя гастрольна діяльність залишається доволі активною, навіть попри те, що останнім часом збільшилася кількість ворожих обстрілів поїздів, якими доводиться пересуватися країною. Тому під час таких поїздок відбувається швидка евакуація у сніг чи дощ з вагону. Якось я так півтори години пролежав у лісі в траншеї, коли повертався потягом з гастролей із прифронтового міста Дніпро. Але моя любов до музики вища за такі труднощі, і ніщо не змусить мене відмовитися від насиченої концертної діяльності”, – підкреслив артист.
Незважаючи на постійні обстріли житлових будинків у Києві, Юрій Шутко щодня займається грою на флейті, тримаючи культурний форпост.
“Як музикант, я, попри вибухи, пожежі та виття сирен, продовжую займатися, граючи на флейті у своїй квартирі на останньому поверсі дев’ятиповерхового будинку, не спускаючись у бомбосховище. Щоб бути у гарній концертній формі, мушу робити це щодня по 7–8 годин. Адже щомісяця маю зіграти три повноцінні сольні концерти на 90 хвилин із різними програмами, які постійно оновлюю…
Взимку, під час вимкнень електропостачання, підсвічую собі ноти ліхтариком. Коли росіяни розбомбили теплоелектростанцію, і в квартирі не гріли батареї, було дуже холодно, але я все рівно займався у звичному режимі. Бо гра на флейті – моє покликання, і немає нічого в світі, що може змусити мене не грати”, – зізнався Шутко.
Юрій Шутко також категорично проти виконання російської класики під час війни. “Музика, як і будь-яке інше мистецтво, несе відбиток внутрішніх наративів представників тієї нації, які її створювали. Під час повномасштабного вторгнення, коли на наші голови падають ракети, бомби та летять дрони, грати російську музику – все одно, що вивісити у себе на балконі російський стяг. А це, по суті, – зрада Батьківщини, яка знаходиться під вогнем російського окупанта”.