«Довга подорож» (дан. Den lange Rejse) – грандіозний міфопоетичний епос Йоганнеса Вільгельма Єнсена, за який данський публіцист і письменник отримав Нобелівську премію 1944 року. Премією було відзначено його “рідкісну силу та багатство поетичної уяви в поєднанні з інтелектуальною допитливістю й унікальним творчим стилем”. У шестикнижжі (цикл охоплює твори: «Льодовик» 1908, «Корабель» 1912, «Норне-Ґест» 1919, «Втрачена земля» 1919, «Христофор Колумб» 1921, «Похід кімврів» 1922) автор на альтернативних до християнської традиції засадах розгортає масштабне полотно людської еволюції: від первісних вогнищ у тропічних лісах, крізь люті випробування льодовикового періоду та криваві переселення племен аж до подорожі Колумба й відкриття Нового Світу. Уперше українською цикл повністю переклала з данської Оксана Смерек. Три томи з’явилися друком 2026 року у львівському видавництві «Апріорі» в рамках проєкту «Літературний безвіз» за фінансової підтримки програми «Креативна Європа» Європейського Союзу. Пропонуємо читачам розмову із перекладачкою Оксаною Смерек.
– Як ви прийшли до перекладу з данської мови?
– Дуже органічно. Для мене це була вимушена посадка на кілька років у Данії, саме в Ютландії, про яку йдеться в книжці. Це колосальний досвід! Коли живеш у цій країні, вивчаєш її мову, бачиш цих людей і пейзажі щодня – це настільки полегшує роботу.
Починала я з казок Андерсена, а коли взялася за Єнсена, то вже мала за плечима, мабуть, книжок десять із данської. Паралельно я перекладаю з нідерландської, тому в мене таке подвійне життя: іноді працюю з ними одночасно.
– Скільки часу у вас зайняла робота над цими масштабними книгами? Чи була робота над епосом Єнсена складнішою та виснажливішою, ніж над іншими вашими перекладами?
– Робота над кожною з книжок зайняла по три місяці. Виснажливою її не назву, але проза Єнсена – особлива: своєрідний стиль, багата данська мова з давніми словами і колосальна описовість. До того ж тиснула відповідальність за переклад Нобелівського лауреата – така собі серйозна планка.
Та найважче було психологічно на перших сторінках «Втраченої землі». Текст дуже важко наклався на мої переживання через війну в Україні. Спочатку я навіть думала, що не зможу це перекладати, і змушена була зробити паузу на два тижні. Тож саме психологічні моменти, а не стилістичні труднощі, виявилися головним викликом.
– У чому полягає найбільша складність стилю Єнсена?
– Я б не сказала, що стиль Єнсена аж такий складний. Складність була в іншому: в оригіналі часто повторюється той самий епітет (наприклад, скрізь «темне небо»). Наш читач вибагливий до синонімії, тож в українській версії довелося урізноманітнювати лексеми.
Але найважче було вхопити нитку часу в цій міфопоетичній прозі, де виникали «випадання з часу».
Ну і довгі речення, хоча після К’єркегора Єнсен здається легким.
Це не «дуже складно», це просто пожива для мізків. Його описи природи детальні, але мінімалістичні. Це схоже на данський дизайн: біла кімната, де є лише одна кольорова цятка. Оце є і в Єнсена.
– Чому ви вирішили залишити оригінальні імена героїв у транслітерації, а не перекладати їх буквально?
– Спершу в мене була спокуса перекласти імена буквально, але я одразу зіткнулася з проблемою: і Фюр, і Дренг, і Моа – загальні назви в данській мові. Dreng – це «хлопець», Fyr – «парубок» або «вогонь», а Моа – «мама».
Я не уявляла, як кликати героя в тексті просто «Хлопець» чи «Парубок» – в українському перекладі виникало б багато зайвих збігів.
Крім того, я проти надмірної українізації тексту. Деякі колеги прагнуть знайти наші відповідники для всього – від солодощів до назв рослин. Я ж вважаю, що оригінальна візія автора надзвичайно важлива. Коли відтворюєш світ у поняттях тієї країни, про яку йдеться, це додає автентичності, тому штучна адаптація тут була б зайвою.
– Друга книга «Льодовик» розповідає про боротьбу перших людей із наступом льоду. Як ви вважаєте, в чому головна суть цієї книги? Як екстремальні умови змінюють поведінку, мораль і характер людини?
– Важливо розуміти, що це шестикнижжя є циклом «Довга подорож». Складно виривати з контексту одну частину, адже «Льодовик» – лише один із клаптиків цього цілісного процесу еволюції.
Звісно, це книжка холодна, але водночас і тепла. Єнсен показує, як людина назавжди покидає тропічне літо, прощаючись із теплом як із філософською категорією, і переходить у тривалу зиму. Ця історія – про гарт: тілесний, душевний і духовний.
А ще – вона про зародження великої емпатії. У льодовиковий період людина нарешті зближується з тваринами – зі звіриною, якої досі боялася і на яку полювала. Тут уперше народжується співчуття, коли людина бачить, що, попри свою фізичну міць, звірі виявляються безпомічними перед стихією. Тут немає приземленого реалізму – це все про силу волі й потужний містичний зв’язок із природою, через який у процесі еволюції пройшло все людство.
– У «Поході кімврів» повінь у Ютландії змушує весь народ покинути Батьківщину через екологічну катастрофу. Що для вас є серцем тієї книги? Запеклі бої та поразка від Римської імперії чи сам шлях людей у пошуках нового дому?
– І те, і те, це сприймається як цілісність. Хоча саме історичне тло й запекла боротьба зачепили мене менше. Вражає, власне, момент того, що цей народ програв битву і змушений був розійтися по світу. Це історія про занепад культури і мови.
Книжка дуже потужно перегукується із сучасністю – це розповідь про малі народи, які розчинилися і втратили свою самобутність. Коли я працювала з текстом, то робила екскурс в історію: кімври – народ із дивовижною долею, який досі остаточно не ідентифікували (хтось вважає їх кельтами, а хтось шукає паралелі навіть із курдами). Складно зрозуміти, де саме вони розчинилися. Оце розчинення в іншому ареалі й пошук себе і були для мене основним у книжці.
– У фіналі «Походу кімврів» у Римі зустрічаються нащадки переможених кімврів і грецький митець Кейрон. Єнсен трактує цей союз як передчуття майбутнього Відродження. Чи згодні ви з автором, що навіть найбільша національна трагедія згодом може переродитися у новий культурний розквіт?
– Не зовсім. Коли ми вживаємо слово «відродження», треба пам’ятати: Єнсен – людина ХХ століття. Він дивиться у прадавність і артикулює міф так, як сам хоче його бачити. Все простіше: у книжці йдеться про Елладу, і розквіт грецького епосу сам собою є символом відродження.
Для кімврів фінал навряд чи став відродженням, для них усе закінчилося печально. Хоча вони трансформувалися й продовжили існувати в розмитому вигляді. До речі, в данській мові є чимало географічних назв, що нагадують курдські слова, але це радше лінгвістичні сліди, а не оптимістична візія.
Тому тут мається на увазі суто грецький епос. Єнсен просто показує циклічність: за занепадом завжди настає відродження. Так виглядає весь поступ людства, і автор тут констатує факти.
– Йоганнес В. Єнсен отримав за свій еволюційний цикл Нобелівську премію. Чому, на вашу думку, ці прадавні історії про становлення людства так важливо читати сучасному українському читачеві?
– Кожну добротну книжку варто читати, але в нашому контексті війни й окупації цей текст неймовірно важливий. Він про невтрату себе, пам’ять і те, що за свій клаптик землі треба боротися до останнього, адже це втілення духу. Через це «Похід кімврів» особливо близький українцям.
Також нашому читачеві відгукнеться дивовижна описовість Єнсена. Коли я жила в Данії, то помітила, що нас поєднує схоже трепетне ставлення до природи та її глибоке розуміння.
Ця книжка корисна для будь-якого віку, бо вона дає солідну поживу для розуму.
– Як роль мандрівного скальда перегукується з роллю сучасного українського митця в часи великих руйнувань? Чи можна сказати, що перекладена книга сьогодні – це теж своєрідна «арфа», яка допомагає нам зберегти свою культуру й пам’ять?
– У буквальному розумінні цей епос показує данський слід і начебто не стосується українців. Але глибока книжка не має кордонів, бо вона працює на універсальне розуміння людини. У цьому сенсі твори Єнсена вічні, і кожна хороша книжка може стати тією самою символічною «арфою».
Щодо ролі митця… В українських реаліях роль творця сьогодні надпотужна. Найважливішими тепер є ті митці, які перебувають безпосередньо в площині війни, – їхнє слово є найчеснішим репортажем. А ті, хто не бачив усього на власні очі, опишуть події згодом, як свого часу робив Єнсен.
«Довга подорож» Єнсена – це трагічний і складний шлях еволюції всього людства, який автор показав надзвичайно образно. Саме цим книга й цінна.
Розмовляла Аліса Балан.
Довідка:
Оксана Смерек (народилася 1977 року) – перекладачка, письменниця, кандидатка філологічних наук.
Закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка. Працювала в Інституті Івана Франка НАН України.
У перекладацькому доробку з данської, нідерландської та англійської – близько двох десятків різножанрових текстів для дітей і дорослих.
Оригінал статті: zbruc.eu