Слава героям! Панахида за українськими військовослужбовцями

12:01 сьогодні, 28 серпня 2026

У зв’язку з російсько-українською війною, похоронні звичаї також зазнали трансформації. Особливо це стосується церемоній поховання загиблих воїнів. Спостерігається тісне переплетення давніх традицій та нововведених обрядів, що виникли під впливом воєнного стану. Це явище притаманне різним регіонам України, хоча й не позбавлене певних регіональних особливостей, про які буде розказано нижче.

Людмила Іваннікова

кандидатка філологічних наук, наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

Детальніше

Еволюція похоронної структури

Певні елементи сучасних похоронних обрядів для загиблих військових сягають ще докозацьких часів. У них органічно поєднуються спадщина запорозьких та реєстрових козаків, січових стрільців, воїнів Української Народної Республіки та Української повстанської армії, а також ритуальні практики часів Майдану та Антитерористичної операції.

У 2021 році Український інститут національної пам’яті розробив та представив новий церемоніал військового похорону, який було затверджено Верховною Радою України. Однією з нововведених традицій стало оповивання труни Державним Прапором України. Після завершення церемонії прощання, прапор урочисто вручається матері, дружині або дітям загиблого.

Ключовою характеристикою військового похорону є часткова або повна відсутність певних етапів обряду, які традиційно проводяться в домашніх умовах. Це включає підготовку до смерті, виготовлення одягу та труни, прощання з близькими, здійснення оберегів, обмивання та одягання тіла, а також пильнування біля покійного. Часто ці елементи трансформуються, набуваючи форм, притаманних безпосередньо фронтовим умовам.

Водночас, деякі традиційні елементи виявилися стійкими до змін. До них належать: оповіщення про смерть за допомогою церковних дзвонів, оплакування померлого, проведення церковного відспівування, урочиста процесія до місця поховання, поминальний обід, роздача милостині, панахиди на дев’ятий та сороковий дні, а також на річницю смерті. Також зберігається практика відвідування могили та голосіння там не лише в поминальні дні, але й у знаменні дати, наприклад, у день народження полеглого захисника чи захисниці.

У похоронних та поминальних заходах традиційно бере участь уся громада, від старших до наймолодших. Збереглися звичаї розміщувати на вікні або на столі перед портретом загиблого запалену свічку та склянку з водою, накриту скибочкою хліба. Також запалюють свічки на могилі загиблого та споживають ритуальну страву — кутюТрадиційна страва з пшениці або рису, поширена в багатьох регіонах України. на початку трапези.

Акт прощання

У традиційній культурі акт прощання передбачає взаємне прощення гріхів, що практикується в багатьох обрядах переходу: під час весілля, перед відправленням у далеку подорож, перед виходом на війну, а також перед обличчям смерті.

Прощання з покійником відбувається на різних етапах похоронного ритуалу: незадовго до смерті, під час відвідування та пильнування біля померлого, на порозі оселі, у храмі, перед опусканням труни в могилу. На жаль, загиблі військовослужбовці позбавлені цього послідовного ритуалу прощань. Однак, цей сакральний акт часто замінюється прощанням з бойовими побратимами у військовій частині. Саме вони одними з перших вшановують пам’ять загиблого.

У кожному військовому формуванні існують свої усталені практики. Про специфіку прощання на передовій, що зародилася в добровольчому батальйоні “ОУН”, згадує боєць, поет-воїн Борис Гуменюк у своєму щоденнику від 23 листопада 2014 року: “Війна породжує нові традиції. У нас в Пісках, коли гине побратим, усі дислоковані там бойові підрозділи дають одночасний залп по позиціях ворога”. Цей щоденник був виданий у 2016 році під назвою “Блокпост”.

2022_04_28 (22)+5 мм — Прощання із загиблими військовими у Львові, 28 квітня 2022 року

Фото: Катерини Москалюк

<p>Прощання із загиблими військовими у Львові, 28 квітня 2022 року</p>

Прощання військових з рідними іноді відбувається за допомогою засобів зв’язку. Такими прощаннями часто вважаються остання телефонна розмова або останнє повідомлення. Наприклад, Марія Антіпова з Івано-Франківщини, мати загиблого у травні 2022 року Дениса Антіпова, військовослужбовця 95-ї ОДШБр, востаннє спілкувалася з сином за день до його загибелі. “Мамо, у мене все гаразд. Я тебе дуже люблю, ми переможемо”, — написав він їй у тому останньому повідомленні.

Збереглася традиція просити вибачення від імені загиблих. Цю роль часто виконує військовий капелан, іноді — мати воїна після оплакування. Так вчинила, зокрема, мати бучанця Юрія Стяглюка, який загинув на День Незалежності України 2022 року. Вона звернулася до громади зі словами: “Може, він комусь щось заподіяв, то я прошу у вас прощення”. І, поклонившись на три боки, запитала тричі: “Прощаєте?” “Бог простить!” — тричі відповіли присутні.

Останнє прощання відбувається на цвинтарі, коли всі присутні тричі кидають жмені землі в могилу. Проте й тут з’явилися певні нововведення: наприклад, військові та цивільні стають на одне коліно під час цього обряду.

Сповіщення про смерть

У традиційній культурі про смерть сповіщали церковним дзвоном, а в Карпатах — специфічним звуком трембіти. На сьогоднішній день церковним дзвоном зустрічають і проводжають траурні кортежі загиблих воїнів по всій Україні на їхньому шляху до місця поховання.

Законодавство встановлює чітку процедуру, якої повинен дотримуватися командир. У день загибелі військового чи військової він особисто повідомляє телефоном та телеграмою військового комісара про час та причину смерті воїна. Після цього військовий комісар зобов’язаний негайно поінформувати представників місцевої влади та особисто (якщо це можливо, у присутності лікаря) повідомити родичів загиблих. Численні свідчення підтверджують, що сповіщення родичів про загибель їхніх близьких є одним із найскладніших моральних випробувань для командирів.

Пильнування біля покійного

Одним із важливих етапів традиційного похорону було пильнування біля покійного, читання Псалтиря, спільна трапеза та згадки про нього в перший день після смерті. Під час присутності померлого в домі, люди не лягали спати.

Цей етап ритуалу певною мірою замінили жалобні мітинги. Під час них побратими, родичі та друзі згадують загиблого воїна, розповідають про його бойовий подвиг, обставини загибелі та останні хвилини життя. Ці промови аналогічні промовам під час поминальної трапези.

Похорон-весілля

Ця традиція набула поширення під час війни, що пов’язано зі значним збільшенням кількості загиблих молодих людей. Для цього ритуалу характерні випікання короваю, прикрашання гілля дерева, використання елементів шлюбного вбрання та весільних атрибутів: вінка, обручки, фати для дівчини.

Такою була церемонія похорону 24-річної Юлії Шевченко, військовослужбовиці 47-ї ОМБр “Маґура”. Прощання з нею відбулося у Володимирському соборі Києва у серпні 2023 року. Її наречений, також військовий, Тарас Сухенюк, під час відспівування одягнув обручку на палець дівчини. “Ми планували одружитися. Юлія мріяла про найпишніше весілля, хотіла запросити на нього всіх своїх знайомих, друзів та родичів. Вона хотіла повінчатись зі мною у Володимирському кафедральному соборі”, — пізніше розповів журналістам наречений.

Більше про некрополі в спецвипуску “Локальної історії”

Придбайте журнал в онлайн-крамниці видавництва

Зустріч на рідній землі

Під час зустрічі кортежу із загиблим воїном, люди стоять навколішки обабіч доріг, тримаючи розгорнуті прапори, живі квіти, запалені свічки та лампади. Така ж практика спостерігається під час прощання на площі, у соборі та перед опусканням труни в могилу. Той, хто прощається, стає на одне коліно і притуляє голову до труни або торкається її рукою.

Традиція ставати на одне коліно перед полеглим воїном має давнє коріння. Це є виявом особливої шани та поваги до військовослужбовців, які поклали своє життя за Батьківщину. Масового поширення в українському побуті цей звичай набув у лютому 2014 року під час відспівування героїв Небесної Сотні на Майдані Незалежності.

Львів’янин Любомир Медик, співробітник Музею історії релігії, дуже точно передав емоційний стан людей у своєму дописі у Facebook: «”Везуть!” Слова, що передаються з уст в уста на нашому та сусідньому ринку. “Ідемо до дороги!” Кілька слів. Але від них стає боляче і навертаються сльози. Всередині все стискається в холодну грудку. Ідеш до дороги. Чуєш сирену. Стаєш на коліна. Там уже є “твоє” місце, де ти зустрічаєш тих, кого везуть туди, вгору… Працівники ринку стоять навколішки по обидва боки дороги. Кортеж проїжджає, хтось плаче. Ідем знову до роботи. І так щоразу. Вже з десяток разів…».

Шлях траурного кортежу встеляють живими квітами. Їх або розкладають заздалегідь, по одній квітці чи цілому букету, посеред дороги, або ж, стоячи навколішки, кидають під колеса кортежу, що перевозить загиблого воїна чи воїнку.

Це також давня українська традиція. Про те, що дорогу, якою несли труну Тараса Шевченка до Чернечої гори в Каневі, встеляли живим гіллям, ми дізнаємося зі спогадів очевидців перепоховання поета у травні 1861 року. Шлях, яким рухалася траурна процесія, нагадував зелений килим.

Одночасне поховання

Колективне відспівування за участю трьох, п’яти, семи, дванадцяти священників та єпископів, а також одночасне поховання двох або кількох загиблих воїнів стали характерною особливістю воєнного часу. З цього приводу поет Борис Гуменюк 29 листопада 2014 року зробив запис у своєму воєнному щоденнику “Блокпост”: “Життя потрібно прожити так, щоб коли ти помреш, молитви над тобою читали три десятки священників і митрополит, в останню путь несли тебе на руках побратими, а попрощатися з тобою прийшла половина міста”.

Залученість усієї громади

Після Революції Гідності виникла та закріпилася традиція відспівування героїв на головних площах міст, зокрема на Майдані Незалежності в Києві. У таких випадках перед відспівуванням або після нього проводиться жалобний мітинг, що є виявом особливої шани та підтримки. Також практикується відспівування в катедральних соборах різних конфесій. Окрім відспівування, відбувається масова процесія, у якій беруть участь тисячі людей, що зустрічають і проводжають героїв до місця прощання та поховання. Такий резонансний похорон передбачає залучення всієї громади і є надзвичайно важливим для родини. Усі загиблі захисники та захисниці вважаються героями.

Нині в медіа та соціальних мережах широко поширюються фото та відео похоронів загиблих. Під такими публікаціями люди висловлюють співчуття рідним, висловлюють шану військовим та віру в перемогу.

Оплакування

Наприкінці XX століття спостерігалося згасання голосильної традиції. Однак, починаючи з 2014 року, вона відродилася у всій своїй багатогранності.

Як свідчать фото та відеоматеріали, голосять матері, дружини, сестри, діти, часто оплакує вся родина протягом усього похорону. У голосіннях використовують як традиційні, так і новоутворені словесні формули. Нерідко трапляється, що людина, яка не є носієм усної традиції, інтуїтивно вдається до раніше відомих форм оплакування: “мій синочку”, “мій соколику”, “як я тебе тут залишу”, “забери мене з собою”, “я не хочу без тебе жити”, “я хочу до тебе”, “пробач, що тебе не вберегла”.

2022_06_21 (7) — Похорон воїна Артемія Димида у Львові, 21 червня 2022 року

Фото: Катерини Москалюк

<p>Похорон воїна Артемія Димида у Львові, 21 червня 2022 року</p>

Голосіння починається з моменту отримання звістки про загибель і триває під час похорону та поминальних днів. У ньому розкривається історія життя та подвиг загиблого. Хоча зміст цих голосінь може бути не зовсім традиційним, проте структура тексту, інтонація та мелодика плачу, поза голосильниці, а також вся природа її обрядодійства та поведінки глибоко вкорінені в локальні традиції конкретного регіону.

Новою формою голосильної традиції, яка зароджується на наших очах, можна вважати створення та публікацію в соціальних мережах віршів матерів, дружин, коханих, адресованих загиблим героям. За поетикою це написані римовані голосіння.

Музичний супровід

На похоронах військовослужбовців грає військовий духовий оркестр, сурмач, сигналіст-барабанщик. Під час зустрічі траурного кортежу, церемонії прощання, руху похоронної процесії та на кладовищі виконуються різні скорботні мелодії: класичні траурні марші, “Мелодія” Мирослава Скорика, “Плине кача”, шевченківські пісні та авторські твори сучасних композиторів. Це зближує похорон військовослужбовців із сучасним міським похороном.

Під час похорону загиблих захисників все частіше використовують народні музичні інструменти: бандуру, скрипку, ліру, трембіту, сопілку, флейту, лютню.

Окрім традиційних псалмів у виконанні церковних хорів, на похоронах військових нерідко також лунають козацькі, чумацькі, стрілецькі, повстанські та інші скорботні й патріотичні пісні та гімни. Серед них — “Ой на горі вогонь горить”, “Коли ви вмирали, вам дзвони не грали” та інші. Тарас Компаніченко, музикант і військовослужбовець 241-ї ОбрТрО, часто виконує пісні на похоронах загиблих під акомпанемент бандури. Цей спів відіграє психотерапевтичну та об’єднувальну функцію.

Виконання народних пісень під час похорону відоме ще з козацьких часів. Так відбувалося на похороні Тараса Шевченка, Василя Стуса та інших видатних представників української інтелігенції. Отже, ми спостерігаємо не лише реконструкцію, а й безпосередню актуалізацію козацької пісенної традиції в сучасному побуті під час похоронів як цивільних, так і військових.

Поминальна трапеза

У сільській місцевості поминальний обід традиційно готували та споживали в домі покійника. Наприкінці XX століття подібної практики дотримувалися й у містах: гостей садовили за стіл у квартирі померлого. Однак останніми десятиліттями все частіше поминальні обіди замовляють у кафе та ресторанах.

Обід у ресторані проходить за усталеною схемою: молитва перед їжею та після неї, послідовність страв, дотримання правил поведінки, обдаровування учасників трапези. Перед портретом загиблого на окремому столику запалюють свічку та ставлять склянку з водою, накриту скибочкою хліба.

Ще одним важливим елементом традиційного похорону було виконання церковними співаками під час обіду релігійних пісень та псалмів. У сучасному міському побуті, і на похоронах загиблих воїнів, жалобні та поминальні пісні й псалми функціонально замінили ритуальні промови. Під час цих промов, так само як і на церемонії прощання, згадують загиблого та розповідають про зворушливі моменти з його життя.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!