Ніби пробудився від сну давній Львів

13:18, 29 червня 2026

Напередодні розгортання Великої війни у Львові відбувся велелюдний Другий Шевченківський здвиг, який зібрав під синьо-жовтими прапорами тисячі соколів, січовиків та пластунів і став переконливою демонстрацією національної єдності. Проте саме в розпал масових заходів на стадіоні “Сокола-Батька” до міста надійшла звістка про сараєвський замах, що перетворило патріотичне піднесення на тривожне передчуття неминучої війни.

Пропонуємо вашій увазі спогади учасника тих подій, січового стрільця, хорунжого УГА та армії УНР Ярослава Гриневича, які були оприлюднені в діаспорній пресі у 1974 році. Оригінальну орфографію та правопис збережено. Публікацію розшукав Данило Кравець – старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.

Ярослав Гриневич

вояк УГА і Армії УНР

Детальніше

Сокільська листівка 1914 року, присвячена Шевченківському здвигу у Львові

Фото: photo-lviv.in.ua

Сокільська листівка 1914 року, присвячена Шевченківському здвигу у Львові

Львів, – моє рідне місто від багатьох поколінь, – збунтувалося того дня від численної юрби, залунало гомоном української мови, заграло барвами…

Є міста, що володіють не тільки своєрідною зовнішністю та історією, але й власною душею. Таку душу має й Львів. Виростаючи в цьому місті, колишній столиці австрійського королівства Галичини та Володимирії, – я спостерігав, як з кожним роком воно змінювало свій вигляд, як з’являлися нові вулиці, нові будівлі та нові форми життя. Я бачив, як наші сусіди намагалися надати цьому місту виключно польського характеру та вигляду. Однак на варті українськості Львова стояла овіяна славою українська Княжа Гора, величний храм св. Юра, який своєю домінуючою над містом позицією нагадував середньовічний замок-твердиню, численні українські церкви та інші споруди.

За душу цього міста протягом століть точилася запекла боротьба: з одного боку стояли вороги, на службі яких був адміністративний апарат та колоністи із Заходу, з іншого – українське духовенство та міщанство.

Серед цієї тяжкої боротьби протягом цілих віків душа міста здавалася нездоровою, життя проходило у неспокої, немов у лихоманці.

Бували, однак, у моєму рідному місті такі моменти, коли здавалося, що воно оживало, немов те зів’яле від морозу дерево, що випускає бруньки нового листя. А це ставалося тоді, коли до нього приходило в гості – село.

Таким радісним днем для Львова стало 28 червня 1914 року. Яка ж подія сталася цього дня у Львові? Здавалося б – нічого особливого: здвиг Соколів і Січей. Але яким ваговитим був той день 28 червня 1914 року для всього світу, особливо ж для українського народу. Давно це було – років з десять чи більше, а нам здається, ніби це було вчора.

І нині пригадую той погідний ранок, що того дня запанував над Львовом. Променистий від сонця, усміхнений блакиттю неба. Пригадую гомін людських мас, одягнених у святкове національне вбрання, що пливли – напливали звідусіль. Щоразу висипались із поїздів на Головному Вокзалі, Підзамчі та Личакові. Безперервно привозили їх підводи із сіл та містечок. Вояки таборувалися на передмістях, а приїжджі поспішали на місце збору.

Урочиста хода учасників Шевченківського здвигу вулицею Академічною (нині просп. Шевченка), 1914 рік

Фото: zbruc.eu

Урочиста хода учасників Шевченківського здвигу вулицею Академічною (нині просп. Шевченка), 1914 рік

Львівщина, Перемищина, Станиславівщина та Тернопільщина зустрічалися тут у місті, щоб засвідчити українськість Княжого Міста. А тим часом у місті розпочався буденний рух, – на вулицях перехожі, дзвенять трамваї, тупотять фіакрові коні. Промаршовує відділ австрійських вояків. Вулицею проїжджає кінний поліціянт у “чако”Чако (також іноді ківер) — це жорсткий, високий циліндричний військовий головний убір із козирком, який був дуже поширений в європейських арміях на голові і з півмісяцем на грудях.

На львівській ратуші б’є годинник. Вулицями Львова крокують гамірні соколи й січовики. Перехожі зі здивуванням зустрічають справжніх господарів цієї землі, що прийшли відвідати столичне місто. Окрім гостей з Поділля, видно також і наших верховинців. Зрадлива усмішка польського міського обивателя змінюється на подив, коли він бачить українських верховинців.

Серед буяння кольорів українського національного вбрання місто оживилося. Згодом, з місць збору, рушив вулицями Львова величавий похід кількох десятків тисяч учасників здвигу.

Цього дня стояла чудова погода. Над Львовом простягалася безхмарна блакить неба, проміння сонця золотило куполи церков. Здавалося, що сам Бог звелів природі вітати гостей.

Вздовж шляху походу зібралися незліченні маси міського населення, головно українців. Вони вигуками “Слава!” та квітами вітали маршируючі відділи. У багатьох міщан на очах виступали сльози зворушення.

На самому чолі походу, на вороному коні, їде голова здвигу австрійського королівства. Одягнений у козацький стрій, він вітає львівських міщан, вимахуючи козацькою шаблею з червоними піхвами. Поряд з ним, на конях, кілька старшин у козацьких строях.

За ними їде кінний відділ “Сокола-Батька”, який очолює сам, на білому коні, старшина Осип Доманик.

Далі марширує відділ сокільських стрільців, озброєних гвинтівками під командуванням старшини д-ра Степана Шухевича.

Такий же стрілецький відділ йде під командуванням старшини Романа Дашкевича. А далі йдуть Соколи…

Nyznie_Gelenko Fedir 017.jpg — Урочисті збори осередку “Сокіл” у селі Нижня Ботівка (Львівщина), 1930-ті роки

Фото: архів проєкту “Локальна історія”

Урочисті збори осередку “Сокіл” у селі Нижня Ботівка (Львівщина), 1930-ті роки

***

Стрільці та Січовики, приїхавши з Дрогобича, яких гідно веде д-р Филип Левицький; на рудому коні, він нагадує постать з картини “В’їзд Хмельницького в Київ”.

За ним Л. Лепкий з кінним відділом бориславських УСС-ів, озброєний модерними гвинтівками марки “Маузер”. Його веде Клим Гутковський, і він пізніше, на площі “Сокола-Батька”, покаже зразок військових вправ.

Боже мій! Йдуть далі… На самому чолі, тримаючи в руках сурми, трембіти, йдуть трембітарі з Верховини, Криворівні та Ворохти. Бурхливими оплесками та вигуками “Слава!” вітали гуцульські відділи “Січей” із Карпатської України, Коломиї, Косова, Надвірної, Делятина, Ворохти, Яворова, Жаб’є та інших, що послали сюди своїх леґінів та дівчат. Леґіні у закосичених капелюхах, червоних шароварах, з топірцями та тайстрамитрадиційна гуцульська та буковинська полотняна або вовняна сумка (торбина) та топірцями. Вони йдуть, ніби легким кроком, коливаючись. Легко в ритмі ходи, бо звикли ходити по горах, а не по міській бруківці.

Дівчата з Верховини – краса! Які розкішні в них сорочки – золотом гаптовані, а які коралі, гердани, дукачі! А вишивки – і червоні, і жовті – наче полум’я вогню, або темно-блакитні, фіолетові та чорні, з візерунками у хрестах, як на стародавніх церковних іконах.

Йдуть також відділи Січовиків з Поділля, у блискучих чоботях, у широких солом’яних капелюхах, заквітчаних “квіткою”, рослі, плечисті, йдуть впевненим кроком по рівній бруківці, відбиваючи трійками крок. Одягнені вони у чамаркитрадиційний верхній чоловічий одяг, часом замість капелюха – поселяста шапка. Через груди видніє малинова стрічка з жовтим написом місцевості.

Йшло також Покуття, багате на вишивані речі чудових кольорів та візерунків. У чоловіків вишивок обмаль, зате у жінок на рукавах сорочок широкі вставки.

Бурхливі оплески “Слава!” вітають маршируючі відділи “Пласту”. Це наші “наймолодші”. Вони одягнені в англійські однострої: капелюх з широкими крисами, темно-синя вовняна сорочка, короткі штани з пластовим поясом, сірі відзнаки на плечах. У руках поки що замість гвинтівок – дерев’яні палиці.

009_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg — Хор товариства “Січ”, м. Печеніжин, 1906 рік

Фото: архів проєкту “Локальна історія”

Хор товариства “Січ”, м. Печеніжин, 1906 рік

***

А далі йдуть відділ за відділом – спортивно-гімнастичні товариства з усього краю.

Ніби пробудилося зі сну старе місто Львів, струшуючи з себе чужий сусідський бруд, згадало часи давньої слави. Далеким відлунням відгукувалися княжий Галич, першопрестольний Перемишль.

Відділи “Соколів” та “Січей” вмаршували на площу “Сокола-Батька”, дефілюючи перед своєю старшиною. Проф. Іван Боберський призначив мене як зв’язкового собі на допомогу. Це була для мене, пластуна, учня шостого класу гімназії, велика честь.

Розпочалися вправи. Першими вправляли бориславські Січові Стрільці під командуванням сотника Клима Гутковського. Вони продемонстрували вправи у стрільбі та наступі на багнети. А далі вправляли окремі відділи соколів та січовиків.

Раптом на майдані здійнялася метушня. Надійшла вістка: сьогодні, у Сербії, в місті Сараєво, вбито австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію. Убив син Сербії Гаврило Принцип.

Звісно, вправи тривали. Всі, проте, відчували, що в найближчий час станеться щось нове, і що тоді вирішуватиметься доля Європи та доля українського народу.

За кілька тижнів вся Європа перетворилася на величезне, небачене в історії поле бою. А в моєму рідному місті Львові зібралися молоді добровольці до Українських Січових Стрільців. Зібралися курені. Вчилися військової справи на Кайзервальді, а 30-го серпня 1914 року переїхали до Стрия, а потім на Закарпаття.

Багато з них було з лав “Соколів”, “Січей” та “Пласту”. Піднявши посріблений меч гетьмана Івана Мазепи, вони пішли у “кривавий танок, визволяти братів-українців з московських кайданів”. Їхні відділи стали тією гранітною скелею, на якій відроджувалася українська збройна сила.

Давно це було, а може й нещодавно, бо історія вимірюється століттями, а не роками, вулицями мого рідного Львова пройшов величавий похід “Соколів” та “Січей”, залишаючи в місті спомин про дисциплінованість та готовність українського народу, стверджуючи, що “Леополіс семпер фіделіс Україні!”Львів завжди вірний Україні.

Чотири роки потому УСС-и, що вкрилися невмирущою славою в боях на Маківці, під Потуторами, на Лисоні, – ще раз завітали до мого рідного міста Львова, щоб боронити його від ворога і закріпити владу над ним для самостійної соборної Української Держави. – Бо душа цього міста – українська: на українській землі воно лежить, збудоване українським королем Данилом серед моря кількомільйонного українського населення, під українським небом, – моє рідне, від діда-прадіда, місто…

Більше про Січових Стрільців у спецвипуску “Локальна історія”

Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва

Взято з Гриневич Я. У 60-річчя здвигу Соколу і Січей (Спомин). Вирізка газетної статті. Архів А. Бедрія. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника.