Молебень на Маковія. Галина Пагутяк

12:30, 10 серпня 2026

Про них швидко забули, принаймні можна заспокоювати себе думкою, що Бог знає кожного на ім’я. У брудних сорочках, інколи загорнуті в обмолочений сніп, пересипані негашеним вапном, вони лягали у спільні могили в найгіршому місці, подалі від води, а часом поруч розташовувався скотомогильник. Це відбувалося не через небажання оплакати та поховати по-християнськи, а тому, що влада забороняла. Щоночі приходив священник і відправляв панахиду за новопреставленими жертвами холери. Коли яма заповнювалася, її засипали і копали нову. Так тривало від початку липня до Спаса. Від першої холери загинуло від 11 до 14 відсотків населення Самбірського повіту. У деяких селах втрати сягали третини мешканців. Це був дуже болісний удар по демографії, але якби не дії австрійської адміністрації, то жертв було б значно більше. Влада не наважилася заборонити богослужіння в церкві, проте скасувала похорони та поминальні служби, встановила карантинні кордони навколо деяких сіл, заборонила пересування між населеними пунктами, а через священників поширювала правила особистої гігієни: не вживати сирої води, ізолювати хворих від родини та сусідів, не передавати чи продавати одяг померлих.

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Детальніше

Така масова смертність не була випадковою – через Самбірщину проходили конвої арештантів, учасників польського повстання 1830 року, прямуючи до Польщі. Вони й занесли холеру, зупиняючись на постій у місцевих селах. “Білу смерть” приносили також торговці та заробітчани з Поділля й Буковини. Селяни, пам’ятаючи про чуму, зорали села. Те саме робили місцеві євреї, запрягаючи молодих дівчат до плуга. Українці, щоб обдурити смерть, вдягали кожухи та ходили колядувати, оскільки вважалося, що моровиця відступала взимку.

Іноді села залишалися без священиків на кілька років, оскільки вони часто ставали жертвами епідемії. Не було кому вести записи про народження та смерті. Священники отримали тексти молитов для читання під час Служби Божої, вони несли найбільший тягар, щодня бачачи спотворені мукою обличчя померлих, тоді як їхні дружини та діти також помирали і були так само скинуті в загальні могили. Нам важко уявити, які глибокі травми отримали наші предки того літа 1831 року.

z1628782044a275i — Пам’ятник “Тіням померлих душ” у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках

Фото: zbruc.eu

<p>Пам'ятник "Тіням померлих душ" у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках</p>

У римо-католиків був святий Рох; вони ставили йому статуї чи каплиці на своїх холерних цвинтарях, обгороджували їх мурами, тому вони збереглися краще. Греко-католики ж просто копали рови і ставили посеред цвинтаря великий дерев’яний хрест. У селі Романів на Бібреччині досі стоїть кам’яний хрест із написом, але його поставили пізніше, оскільки холера поверталася кожні двадцять років. Ось і вся пам’ять, навіть без напису. Люди не забули, і подекуди ще збереглися залишки ровів, що оточували холерні кладовища.

Проте нещодавно я дізналася, що у віддалених селах на Маковія (раніше 14 серпня, а тепер, ймовірно, 2 серпня) досі проводять молебень після звичайної служби на згадку про жертв епідемії холери, а можливо, навіть чуми, що лютувала з XIV до кінця XVIII століття. Зокрема, у селі Волошинова на Старосамбірщині. Службу правлять у церкві, оскільки слідів холерного кладовища не залишилося, хоча там є незабудований пустир, який називають Окописько. Але чи то єврейське кладовище, чи дуже давнє християнське, бо неподалік була церква, яку потім перенесли на гору, невідомо. Можливо, колись пощастить дізнатися текст молебню, бо в моїх краях на Дрогобиччині Маковія — це лише Маковія, і рідко хто вже святить головки маку, яким так добре відганяють відьом та опирів. Найкраще освячений мак розсипати під порогом, бо поки опирі та відьми будуть визбирувати дрібні насінини, заспівають перші півні.

Якщо врахувати, що під порогом колись ховали наших пращурів, принаймні маленьких дітей, то це є протидія неспокійним мерцям, які можуть блукати роками та чинити зло живим. Тому не випадково люди захищали себе від гніву раптово померлих родичів, яким відмовили у належному похованні, де ретельно дотримуються ритуалу. Жодне християнське таїнство не містить такого детального протоколу смерті. Тут переплітаються у химерний візерунок тисячолітні язичницькі забобони з новітніми християнськими. Правда, у містах усе відбувається за спрощеною процедурою, але в далеких гірських селах у кожному є свій обряд, що може відрізнятися від звичаїв сусідів.

А хто живе в селі, той знає, що сіяти мак потрібно на Святвечір, просто по снігу.