Кураторка Мар’яна Березовська поділилася думками щодо трансформації образу України в Європі, екологічних ініціатив, переходу близьких на українську мову та висловила незгоду зі словом «стійкість».
Мар'яна Березовська вважає, що європейцям потрібно почути більше історій про Україну, які пов'язані не тільки з війною та стійкістю. Фото Майї Бакланової
«Не звеличуйте мене стійкою», — заявляє кураторка та діячка культури Мар’яна Березовська, яка працює між Києвом і Берліном. Дана фраза стала майже її особистим кредо. Хоча в європейському обговоренні дане слово нерідко вживається в позитивному значенні, для багатьох українців воно все більше відчувається як спрощення значно глибшого досвіду.
Розмова іде не тільки про те, як Україну сприймають за рубежем, а й про те, як вона активно змінює свою позицію в європейському культурному просторі. Окрім розповідей про війну і стійкість, українські артисти все частіше залучаються до європейського культурного процесу як рівноправні учасники, працюючи з питаннями екології, технологій, цифрового мистецтва. В цьому плані Україна не є об’єктом культурного споглядання, а складовою самої культурної мови Європи, яка еволюціонує.
ТСН.ua поговорив з Мар’яною Березовською про те, як українські творці прагнуть вийти за рамки оповідей, сконцентрованих виключно на травмах і муках, і як культура стає частиною більш широкого європейського діалогу.
«Чи вистачить цього періоду часу, щоб європейці зацікавилися і зрозуміли? Абсолютно — ні», — коментує вона реалії, попри виникнення впливових культурних і суспільних діячів, які систематично працюють над формуванням іміджу України.
Саме цю логіку вона намагається заперечити за допомогою міждисциплінарних мистецьких проєктів, що об’єднують звук, світло, відео, цифрове середовище і наукові вивчення.
Українці свободолюбиві та згуртовані
Одна з причин такої дистанції полягає в тому, що картина України в міжнародному контексті все ще нерідко формується спрощеними оповідями. Найбільш вживаною з них є «стійкість». У європейському обговоренні дане слово зазвичай використовується як позитивна ознака, проте для самих українців воно все частіше лунає як узагальнення складного досвіду до однієї особливості. У розмовах із закордонними колегами Мар’яна часто промовляє: «Don’t call me resilient».
Вона називає й інші прикмети, які, на її думку, характеризують сучасне українське суспільство. «Відважні, волелюбні і об’єднані. Ми можемо показати приклад того, як функціонують низові ініціативи, як створюються фонди, як об’єднуються люди», — додала кураторка.
Європа потребує ширшої розмови про Україну. Фото: daadgalerie-CTM Festival 2026 © Eunice Maurice
Переосмислення трапляється і на рівні культурного творення. За словами Березовської, існує неявний поділ тем. «Є схильність: такі держави, як Україна, Грузія, чи Балкани і багато африканських країн — завжди говорять про власні страждання. А технологічний прогрес і щось інноваційне залишають за західними державами», — саме цю логіку вона намагається змінити, співпрацюючи з новими медіа і міждисциплінарними форматами.
Проєкти у партнерстві з Анастасією Сирадоєвою та Аленом Хастом, наприклад, Echoes of the Earth (2024) і Disturbed Ground (2025–2026), показують цей підхід на ділі. У першому випадку мова йде про резиденцію і виставку в Києві у Concert Hall — культурний простір, де відбуваються вистави, кінопокази і фестивалі. Тут українські митці працювали з польовими дослідженнями екологів, котрі документували наслідки війни — від підриву Каховської ГЕС до забруднення водних систем і знищення природних територій. Дані відомості були перетворені в мультимедійні інсталяції, що поєднували звук, світло, фотограмметрію і цифрові середовища, утворюючи цілісну сенсорну розповідь про екологічну катастрофу.
Європейська культурна інфраструктура відіграє важливу роль у створенні простору для українських голосів не як гуманітарних випадків, а як рівноправних учасників культурного обміну.
Проєкт Disturbed Ground, створений у партнерстві з київським простором ∄ і берлінським CTM Festival, об’єднав українських і європейських митців для дослідження екологічних наслідків війни.
Він був реалізований за підтримки Міжнародного фонду спільного виробництва Гете-Інституту, що фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Разом з тим його міжнародний аспект також пов’язаний із ширшими європейськими платформами культурного співробітництва. Фестиваль CTM є частиною SHAPE+, європейської платформи для новаторської музики і аудіовізуального мистецтва, що співфінансується програмою ЄС «Креативна Європа», яка підтримує транскордонну мистецьку співпрацю і мобільність по всій Європі.
Подібні ініціативи показують, як українські та європейські митці все більше стають активними учасниками європейських культурних обговорень, а не просто об’єктами міжнародної уваги. Вони також демонструють, як європейські програми культурного партнерства створюють можливості для довгострокового обміну, спільного виробництва і міжнародної видимості, навіть в умовах воєнного часу. «Мене завжди цікавили нові медіа — звук, світло, відео як засоби. І цей захопливий досвід впливає на всі органи чуття. Ми хотіли, щоб це було зрозуміло не лише інтелектуально, а й інтуїтивно, емоційно», — пояснює Березовська.
Таким чином, ці проєкти функціонують не тільки як художні вираження, а й як інструменти для перетворення досвіду з наукової мови в емоційний і чуттєвий вимір, зрозумілий більш широкій аудиторії. Вони також змінили позицію України в європейському культурному просторі: від об’єкта спостереження до активного учасника формування нових тем і підходів, зокрема в галузях екології, технологій і міждисциплінарного мистецтва.
За словами Березовської, подібні зв’язки є важливими не тільки для мистецького розвитку, але й для забезпечення присутності українських голосів у ширших європейських культурних дебатах.
Набувши такий досвід вона та її колеги зараз розробляють власну ініціативу, сподіваючись подати заявку на участь у програмі «Креативна Європа», яку вони вважають особливо перспективною.
Наступна публічна лекція культурної активістки, присвячена проєкту Disturbed Ground, відбудеться в Амстердамі 29 травня в рамках програми симпозіуму фестивалю FIBER.
Мова як право на самовизначення
Одночасно розмова неминуче зачіпає тему мови та ідентичності. Десятиліттями українці намагалися потрапити до одної «команди» з російськомовними митцями. Але змога творити своїм особистим голосом також сприяє розвиватися і відкриватися світові. Незважаючи на складність питання, Мар’яна Березовська наполягає на її очевидності в європейському контексті: «Право на самовизначення — одна з базових європейських цінностей. А мова — це найлегший метод сказати, хто ти є». Наприклад, у своєму есе, яке торкається питання мови, культурна діячка акцентує увагу на тому, що український досвід є частиною ширшої історії колоніального тиску на мови.
«Це не тільки українська історія. Багато мов було знищено, а зараз їх намагаються відновити. Просто наша мова ще жива — і це чудова можливість», — нагадує кураторка.
«Багато мов втрачено. Наша досі жива», — каже кураторка. Фото: Radialsystem — CTM Festival 2026 © Каміль Блейк
Зміни в мовній практиці в країні часто трапляються не через політичні рішення, а через особистий вибір. «Усі мої найближчі друзі були російськомовними. Зараз усі говорять українською. І це не тому, що їх змусили — це тому, що вони думають про свої цінності», — згадує вона.
Попри активну міжнародну взаємодію, Березовська підкреслює, що культура в Україні має і внутрішню функцію — формування середовища, в якому люди можуть відчувати себе частиною спільного процесу. «Дуже важливо тут щось творити. Щоб люди відчували, що ми живемо не лише в руїнах і бомбосховищах», — переконана вона.
Це надзвичайно важливо для молодого покоління, яке формується в умовах війни і потребує не лише стабільності, а й культурної перспективи. «Молоді потрібне відчуття, що тут щось відбувається, що є культура, є рух, є простір, до якого вони можуть належати», — підтверджує Мар’яна Березовська, яка вважає, що культурні проєкти стають не лише формою самовираження, а й способом підтримки зв’язку між людьми.
Інфраструктура як умова рівноправності
Попри відкритість міжнародних партнерів і наявність окремих програм підтримки, ключовим викликом залишається відсутність стабільної інфраструктури. Березовська висловлюється максимально відверто: «Я дуже чітко усвідомила, що фінансування — це найважливіше. Без нього нічого не працює». Мова йде не тільки про доступ до грантів, а про системні умови, які дозволяють культурі розвиватися в довготривалій перспективі.
«В Україні недостатньо фондів, недостатньо місць, де митці можуть працювати, мислити, розвиватися. Це те, що є базою в Європі», — зазначає вона. Саме ця відмінність вказує на можливості та рівень включення культури в спільний простір. Міжнародна підтримка важлива, але без розвитку вітчизняних інституцій вона не може забезпечити тривалого ефекту.
Березовська вважає, що довгострокова інституційна підтримка є ключовою. Фото: Майя Бакланова
У цьому сенсі дискусія навколо культури також стає частиною ширшої розмови про реконструкцію та європейську інтеграцію. Стала культурна інфраструктура, довгострокова інституційна підтримка і рівноправні міжнародні партнерства все частіше розглядаються як важливі елементи відбудови українського суспільства за межами безпосередніх реалій війни.
Сьогодні українська культура поступово змінює своє становище в Європі. Вона виходить за рамки оповідей, зосереджених виключно на стражданнях та «стійкості», пропонуючи нові погляди на екологію, технології, пам’ять, ідентичність і колективний досвід, які резонують далеко за межами самої України.
У цьому контексті Україна постає не як об’єкт допомоги, а як рівноправний учасник культурного діалогу. Українські митці все більше формують культурні діалоги Європи на рівних умовах.
Як підсумовує Мар’яна Березовська, основа цього діалогу залишається досить простою: «Нам не потрібно нічого вигадувати. Нам потрібно знати свою історію і вміти її розповідати».
Ольга Консевич
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати