«Молодість моя — Білорусія…» — співали свого часу знамениті «Пісняри». Адже Білорусь (Білорусь) — це справді молодість усіх 40-50-річних, які народилися в СРСР, і подорож до цієї доброзичливої та гостинно відкритої для росіян країни — повернення в молодість…
Не лякайтеся — саме в молодість, а не в СРСР, хоча Білорусь вшановує свою історію і від доброї радянської спадщини не відмовляється. Ви згадаєте наше спільне минуле, побачивши широкі проспекти в Мінську та практично повну відсутність автомобільних пробок, відчувши приємне почуття спокою та захищеності на вулицях.
Вас здивують низькі ціни в магазинах та повсюдна чистота, відмінної якості продукти та приємні усміхнені люди. А водночас — по-європейськи вузькі, бруковані вулички невеликих містечок, ідилічні гарні села, замки та католицькі собори, смачні недорогі кафе та — природа, природа, природа…
Природа Білорусі — це не тільки відома всім Біловезька Пуща — останній великий ліс Європи, притулок червонокнижних зубрів і — це вже для дітей білоруського діда Мороза. У Білорусі є величезне Полісся, де, як відомо з пісні у виконанні «Сябрів», мешкає чарівниця лісу Олеся. Саме через Полісся Білорусь шанобливо називають «легкими Європи», адже поліські болота виділяють кисню у 15 разів більше, ніж усі європейські ліси!
У Білорусі є ще близько десятка національних парків, заказників та заповідників із розсипаними в них садибами та агрофірмами, невеликими музеями та цілими музейними комплексами, найчистішими річками та синіми озерами.
І щодо озер: їх у цій країні не порахувати, це справді озерний край, за що спасибі слід сказати льодовику, що розтанув 13 тисяч років тому. Ви не повірите – з деяких білоруських озер можна пити воду, що підтверджують вчені!
Наприклад, вода Стоячого озера неподалік міста Крупки так насичена сріблом, що взагалі вважається цілющою. За легендою, виною тому втоплені в озері Наполеоном фургони з награбованими трофеями… Правда, в деяких водоймах не можна навіть мочити ноги, і зовсім не через погану воду. Є в Білорусі таке Святе озеро, яке сховалося глибоко у Городоцькому лісі на Вітебщині, на щастя, далеко від туристичних стежок. У цьому озері, крім риб та жаб, мешкає… русалка. Її легко впізнати по синьо-блакитних очах, які заманюють мандрівника у найближче болото, звідки він, звичайно, не повертається.
Опис країни буде неповним, якщо не згадати безліч замків у Білорусі: якісь у хорошому стані, від деяких залишилися лише руїни, але в кожному, як і належить справжньому замку, або мешкає привид, або заховані незліченні скарби, або звідкись з-під землі долинають гарні співи та інші незвичайні звуки.
Наприклад, Гольшанський замок та монастир біля нього. Там мешкає Біла пані — колись заживо замурована в стіну молода дружина одного з будівельників, і Чорний чернець — молодий бідний юнак, котрий закохався в княжну Гольшанську і страчений за це. Можна вірити в це, можна не вірити, але місцевих жителів, щойно темніє, немов вітром здуває від старих стін. Руїни Гольшанського замку, Білорусь
Але вистачить про непізнане і незвідане.
Ми любимо Білорусь не за це.
Ми любимо її за привітність та за чарівне повітря, за усмішки мешканців, за доброту, яку дарує своїм гостям ця гарна земля. За те, що Білорусь – це наша молодість. За гриби та ягоди, якими сповнені тутешні ліси. За найсмачніші драники, зрештою, спробувавши які, ви обов'язково сюди повернетеся.