У 982-85 р.р. Ерік Рудий досліджував Зелену Землю – саме так перекладається з англійської слово «Гренландія». Її назвали так не з міркувань пропаганди. Ерік аж ніяк не прагнув такою хитрістю знайти авантюристів, згодних супроводжувати його. Острову не подарував назву і зелений блиск льодовиків, які іноді видно з берегів Ісландії за сприятливих умов. Навколишнє острів зелене море також тут ні до чого. Все не так очевидно, хоч здогадатися можна.
На той час у Європі знову було тривале потепління, так званий «малий плювіал». Це дозволяло вирощувати добрий виноград у Британії. Скандинавські порти навіть узимку не замерзали. Була відкрита навігація до Гренландії та Ісландії. Море було безпечне – у ньому не плавали айсберги. У 986 (987) році Гренландія була колонізована великою експедицією, до складу якої входило 25 кораблів. Вони вирушили з Ісландії, із північно-західного її узбережжя.
На той час узбережжя Гренландії було вкрите зеленню. Тут були густі луки та чудові можливості для вирощування різних овочів. Можна було навіть садити злакові культури, хоч і в обмеженій кількості. У Гренландії росли сучкуваті гірські берези. Цілі завали з топляка знаходилися на узбережжі. На острові були чудові можливості для рибальства та полювання. Цінною статтею експорту на той час був моржовий ікло. Чотири тисячі душ досягла через деякий час місцева колонія! Тут було 18 церков, 2 монастирі, єпископство та 300 садиб. Гренландці були чужі моді: прикраси і жіночий одяг привозилися сюди з Бургундії та Парижа.
Проте колонія зникла наприкінці XV – на початку XVI століття. У 1721 році місіонер Ганс Егеде виявив тут лише могили та руїни. Ескімоські племена не знищили гренландських колоністів, оскільки ті добре озброєні. Хоча з-поміж них навіть встановлювалися дружні контакти, гренландці не змішалися з ескімосами. Це довело цілком безперечно проведене вченими дослідження могил. Епідемія чуми не наздогнала жителів Зеленої Землі, оскільки щур і рознощик (щуряна блоха) не знайшли в цьому місці сприятливих умов для життя. Тим часом переносима щурими бліхами чума в 1349-50 гг. спустошила всю Норвегію.
Сталося щось гірше: закінчився «малий плювіал». Різко погіршився клімат Гренландії, збідніли пасовища, а худоба почала вимирати. Сири та олія, джерела важливих вітамінів, перестали вироблятися у необхідних кількостях, як і овочі. Вода стала холодною, через що зникла риба з фіордів. За століття запаси топляка були витрачені місцевими жителями, а берези спиляно. Припинилося будівництво кораблів. У цей час можна було ремонтувати маленькі човни.
Ніхто більше не приїжджав із Європи. Окрім айсбергів, трасу перегороджували німецькі пірати. Вони почали наводити жах на Скандинавію після занепаду датських та норвезьких королів. Пірати у 1393 та 1428-29 рр. повністю знищили та пограбували порт, з якого ісландські судна вирушали до Гренландії. Фасрські острови також зазнавали нападів. Пірати спалювали навіть церкви та фортеці бідної Гренландії!
Проте найважчий удар Зеленої Землі було завдано тим, що експорт мамонтової кістки із Сибіру помітно зріс. Цей товар заповнив ринок, внаслідок чого був витіснений моржовий ікло. Після цього Європа перестала торгувати із Гренландією. Мешканці її голодували, їм не вистачало вітамінів. Фр. Хансен, датський антрополог, вивчивши скелети, не знайшов легендарних гігантів-вікінгів, силачів та нелюдів. Висота жінок становила в середньому 140 см, а чоловіків – 150. Таке низьке зростання – наслідок рахіту.
Ймовірно, деяким гренландцям таки вдалося відпливти до Європи на піратських чи торгових кораблях. Можливо, хтось із них скористався і власними маленькими човнами, на яких перепливла неширока протока Девіса. Вони зникли в теренах Америки, де час від часу ми знаходимо згадки про них. На кілька століть Гренландію залишили європейці…