Справжня історія Тустані

12:05, 14 серпня 2026

Тустань було зведено на 300 років пізніше, ніж припускали радянські історики. Завдяки застосуванню нових дослідницьких методик, українські науковці нещодавно встановили більш точний період існування фортеці — починаючи з ХІІІ століття. Про нову історіографію фортеці, її призначення та власників розповідає Роман Миська, заступник директора з наукової роботи заповідника “Тустань”.

Анна-Лілія Кокора

журналістка

Детальніше

Кераміка вкаже на час

— Дослідники звернули увагу на Тустань у першій половині XIX століття. Хтось у скелях дивної форми вбачав індійські храми, хтось — давні святилища. Іван Франко писав про це місце як про оселю героїв або ж розбійників. Вже в середині ХІХ століття деякі дослідники повʼязали скелі із залишками фортеці, яка відома з писемних джерел з XIV століття. Тоді ще збереглася кам’яна мурована стіна, що з’єднувала скельні виступи. У XX столітті Павло Раппопорт та Роман Багрій намагалися проводити розкопки, проте комплексно досліджувати пам’ятку почав Михайло Рожко. У 1971 році, випадково потрапивши на скелі, він захопився їх вивченням. Обстежуючи територію, він виявив у скелях чимало пазів — штучних заглиблень, які могли слугувати для зведення конструкцій. Дослідник зрозумів: якщо їх виміряти, інвентаризувати та зіставити з суміжними, то можна буде відтворити вигляд та конструктивні особливості наскельної споруди.

— У чому полягає головна заслуга Михайла Рожка?

— У тому, що він сформував цілісну концепцію Тустані: як було збудовано та розвинено фортецю, що виконувала оборонні, адміністративні та митні функції.

Заміри проводилися протягом 1971–1978 років. Для цього дослідникам довелося розробити власну методику обміру скельних виступів та їх фіксації, а також освоїти навички скелелазіння. Врахувавши розташування понад 4 тисяч пазів, Михайло Рожко взявся за основну роботу — креслення. А згодом він представив першу реконструкцію фортеці.

Археологічні дослідження Тустані під керівництвом Рожка тривали з 1978-го до 1989 року. Науковцям вдалося зібрати численну колекцію рухомих артефактів, які проливають світло на хронологію та життя фортеці.

465753790_8959479527429558_6570198684841155944_n — Роман Миська

Роман Миська

— Як саме кераміка допомогла визначити хронологію Тустані?

— Фрагменти керамічного посуду — це найпоширеніша категорія знахідок під час археологічних досліджень більшості пам’яток. Науковці вивчають особливості технології виготовлення — обпалювання та форми, що дозволяє створювати типологічні таблиці розвитку керамічного посуду для певних хронологічних періодів. Для ІХ–ХІІІ століть така типологія була розроблена ще в середині ХХ століття. Проте систематичні дослідження керамічних комплексів Пізнього Середньовіччя розпочалися лише наприкінці ХХ століття. Тож Рожко користувався наявною типологією. Згідно з нею, розквіт цього ремесла припадав на XII–XIII століття. А керамічні зразки, знайдені в Тустані, були досить архаїчними, часто зліпленими вручну з подальшим доопрацюванням на гончарному колі. Таку кераміку більшість тогочасних дослідників датувала IX–X століттями. Тому не дивно, що зведення фортеці віднесли до IX століття.

Та завдяки систематичним дослідженням пізньосередньовічних пам’яток, що проводилися останніми десятиліттями, вдалося виділити типові ознаки керамічного посуду другої половини XIII–XIV століття. Зокрема, так звану своєрідну кераміку, яка вирізняється архаїчними формами та технологією виготовлення. Власне цей тип кераміки є чи не найчисельнішим у Тустані.

— Отже, коли почали розбудовувати Тустань?

— Приблизно у 1240–1250 роках. Наступне питання — хто був її фундатором? Ми розуміємо, що фортеця є ровесницею Львова. Заведено вважати, що Львів заснував король Данило. Однак такий підхід до розуміння того, хто заснував місто, село, фортецю, сформувався в історіографії XIX століття, коли гостро постало питання абсолютних монархій та імперій. Але ж ідеться про Середньовіччя.

Якщо Лев Данилович був повноцінним князем на Перемишльській та Белзькій землях, то йому не потрібен був дозвіл чи указ короля Данила, щоб заснувати місто. Територія, на якій розташована Тустань, належала до Перемишльської землі, а отже, до володінь князя Лева. Він мав тісні зв’язки з Угорщиною, його дружина Констанція — дочка угорського короля Бели IV. Лев Данилович активно освоював Карпати, які на той час були природним кордоном між двома державами. Також ми маємо згадки, що неподалік він розбудовував монастирі у Спасі та Лаврові, де й проживав на схилі літ. А як тільки в горах почали розвиватися торговельні шляхи, одразу ж виникла потреба в їх контролі та охороні, а також у зборі мита.

Більше про Тустань у спецвипуску “Локальної історії”

Купуйте електронний випуск журналу в онлайн-крамниці видавництва

Сторожова застава, оборонна фортеця, митниця

— Як обирали місце для будівництва?

– Обираючи місця для спорудження фортифікаційних об’єктів, зодчі намагалися максимально використати природний ландшафт, щоб саме місце було захищене природою — стрімкий пагорб чи мис, острів тощо. Скельні утворення Тустані самі по собі є потужними оборонними мурами, тому будівничі їх дуже вдало задіяли. Проміжки між скелями були загороджені дерев’яними стінами, що закривали можливі підходи до замку.

— А як саме зводили фортецю?

— Скелі в Тустані слугували стінами. Тобто будівничі видовбували в скелях пази, а проміжки між скелями забудовували дерев’яними стінами. Згодом їх почали обмазувати глиною, що могло служити протипожежним захистом. На якому з етапів перебудов це було зроблено – невідомо. Можливо, після якоїсь із пожеж, яких сталося щонайменше дві: у другій половині XIV та в середині XVI століття. Звісно, фортецю розбудовували, її зовнішній вигляд змінювався. Загалом Михайло Рожко, аналізуючи пази на скелях, висунув концепцію про п’ять періодів зведення дерев’яної фортеці.

— Розкажіть про них.

— Перший період можемо датувати від початку будівництва до першої пожежі в другій половині XIV століття. Тоді фортецею опікувалися Лев та його нащадки. Основною функцією фортеці стало розміщення військового гарнізону, який контролював шляхи до карпатських перевалів. Також там проживали княжі урядники, які відповідали за збір мита та управління територією, принаймні після створення Тустанської волості. Її було затверджено під кінець того періоду. Це було зумовлено тим, що навколо фортеці з’явилося чимало поселень, які можна було об’єднати в певну адміністративну одиницю. Найдавніше близьке поселення, яке ми маємо в датуваннях, — це сучасне Верхнє Синьовидне Стрийського району. З літописів нам відомо, що у 1240 році, повертаючись з Угорщини, Данило Романович зупинився там на ніч у монастирі Святої Богородиці. Вранці він зустрів людей, які тікали від татар. Дізнавшись про їхнє наближення, він повернувся до Угорщини.

Render_1 — Фортеця Тустань, 5-й будівельний період

Графічна реконструкція Михайла Рожка, Василя Рожка, Валерія Міщенка

Фортеця Тустань, 5-й будівельний період

Щоб фортеця функціонувала, необхідне було поселення, яке б забезпечувало гарнізон продовольством, так званий посад. У безпосередній близькості до Тустані та на території сучасного села Урич матеріалів XIII–XV століть ми поки що не знайшли. Проте сусіднє село Підгородці, що за п’ять кілометрів нижче за течією річки Уричанка, відоме з писемних джерел з 1397 року. У грамоті йдеться, що король Владислав Ягайло у цьому селі надав Іванові Чулі та Іванові Савитичу десять дворищ. Очевидно, що село мусило виникнути раніше. А етимологія його назви вказує на те, що воно розташоване під містом, тобто можемо пов’язати його з посадом Тустані. З часом виник ближній посад, на території сучасного села Урич. Перша письмова згадка про нього сягає аж 1565 року.

У другій половині XIV століття в Тустані сталася велика пожежа. Про це свідчить згоріла деревина, радіовуглецевий аналіз якої підтвердив датування, а також кераміка помонгольського періоду, знайдені в цистерні на дитинці. Цистерна була заповнена одноразово, можливо, туди навмисно скидали сміття, коли розчищали територію після пожежі. Надалі її не використовували. З того періоду маємо такі знахідки: енколпіон — нагрудний хрест-складень, усередині якого зберігали мощі святих, доволі дорога та цінна річ, щиток персня з галкою, що використовували княжі урядники, підкови, остроги, наконечники стріл та кераміку.

— Чи є письмові згадки про Тустань з того періоду?

— Найдавніша письмова згадка, тобто у хроніці, про Тустань є у Краківській катедральній хроніці. Фортеця згадується серед міст і градів Руської землі, які наново укріпив король Казимир III: “Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань”. У ній польський хроніст Ян Длугош зазначив, що у 1340 році король Казимир протягом одного літа підкорив собі всю Русь: “Казимир в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості”. Хроніки вказують на те, що замок Тустань у середині XIV століття належав до найважливіших у Королівстві Русі.

А найдавніша документальна, тобто в офіційному документі, згадка про Тустань міститься в буллі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року. У ній йдеться про те, що Владислав Опольський передав місто Рогатин, замки в Олеську та Тустані з округами, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятини солі у Дрогобичі та Жидачеві для новоствореної Галицької католицької дієцезії. Але даних про те, скільки часу Тустань перебувала у власності Католицької церкви, а коли повернулася до королівського володіння, тобто у власність держави, ми не маємо.

Золотий вік та занепад Тустані

— А як Тустань потрапила у володіння Яна з Тарнова, останнього з відомих нам власників фортеці?

— Тут йдеться про третій період розбудови фортеці. Власне, передача Яну з Тарнова не була простим процесом. Корона вела багато війн, для цього потрібні були кошти. Тому брали позики, а під заставу віддавали в користування деякі володіння. Щойно позика погашалася, вони поверталися до королівської казни. У 1537 році шляхтич Ян із Тарнова, урядник Королівства Польського, староста Стрийський, засновник Тернополя, викупив таку заставу у шляхтичів Паневських. Про це свідчить королівська грамота. Тобто він погасив позику корони Паневським, які до того отримали Тустань як заставу.

Донедавна Паневські були маловідомими, лише минулого року вони мене зацікавили. В історичних джерелах згадані брати нічим особливим не відзначилися, натомість їхній батько Фелікс з Панева, польський шляхтич, був видатним воєначальником. За статусом близьким до Яна з Тарнова, але на століття раніше. Даних, коли Тустань перейшла в заставу до Фелікса з Панева, теж немає. Проте вдалося знайти згадки, що у 1470–1480-х роках він активно брав у заставу сусідні з Тустанню землі. Ймовірно, тоді ж він і отримав замок.

За Паневських Тустань активно розбудовували, і це робилося на високому рівні. Зокрема, було зведено кам’яну стіну, залишки якої збереглися до наших днів. Вона мала слугувати нижньою основою для подальшої дерев’яної надбудови фортеці. Як свідчать дослідження Олега Рибчинського, будівництво могло тривати протягом 3–5 років за участю 50 робітників під наглядом майстра. Стіну звели на початку XVI століття. Свідченням цього є монета — півгріш Яна Ольбрахта1492–1501, яку випадково знайшли в мурованій стіні Тустані. А також дерев’яні колоди в заповненій криниці: дендрологічний аналіз показав, що дерева, з яких вони виготовлені, росли в другій половині XV століття. Прикоровий шар, що зберігся на чотирьох із них, підтвердив, що їх спиляли взимку 1510-го — навесні 1511 року. Отже, до цього часу можна віднести принаймні частину дерев’яних конструкцій перебудованого замку. Ще серед знахідок того часу є різноманітні кахлі для печей та кам’яні й керамічні плитки, якими оздоблювали підлогу в парадній залі. Маємо також кахлі з родовим гербом Паневських. Тоді ж на верхньому майданчику звели цистерну для збору та зберігання води.

Отже, у 1537 році Ян із Тарнова викупив заставу в Паневських. Через два роки він “випросив” у короля, щоб руїни замку Тустані передали у власність Миколаєві Блізінському. Той мав власним коштом відбудувати замок та утримувати його в належному стані. А через два роки Блізінський повернув Тустань Янові з Тарнова. Тут варто звернути увагу на близькі стосунки Блізінського та Тарновського. Перший був війтом Стрия, а другий — старостою. Нині такі передачі можуть здаватися певними оборудками.

— А навіщо Янові з Тарнова була потрібна Тустань?

— Важко це встановити. Але можна сказати, що на цьому етапі розбудови завершився, і фортеця почала занепадати. Та якщо говорити про акти “дарування та передарування”, то маємо дані — обгорілі колоди у криниці, які свідчать про ще одну пожежу, що могла статися між 1537-м та 1539 роком. Адже в першому документі згадано “замок Тустань”, а в другому — “замок або радше лише скелю, розташовану поміж горами”. Не варто відкидати й того, що пожежа була незначною, але в документах того часу написали, що від фортеці нічого не залишилося, аби передати її спершу Блізінському, а потім Тарновському.

Остання згадка про Тустань датується 1565 роком. Місцевість тоді називали городищем, тобто залишками оборонних укріплень, біля яких збирали мито. А після смерті Тарновського значна частина маєтків перейшла його зятю — Костянтинові Острозькому. Можемо припустити, що й Тустань також.

photo_5339246611173332182_y — Інтер’єри Тустані

Графічна реконструкція Валерія Міщенка

Інтер'єри Тустані

— Що сталося з Тустанню після того, як вона припинила своє існування як застава та митний пункт?

— Одна з гіпотез — це скельний монастир. Власне, у скелях є дві печери, які, очевидно, були створені штучно, подібні до печер у каньйоні Дністра. Можливо, це були келії кількох ченців-схимників. З XVI–XVII століть маємо знахідку, яка може свідчити на користь цієї теорії, — застібка для книги. Можливо, до молитовної книги, хоча й бухгалтерська книга для мита могла мати такі самі застібки. Цікаво, що коли прийшли ченці, Тустань все ще перебувала у приватній власності. Відповідно, вони не могли оселитися без дозволу власника землі. Згодом і ченці покинули Тустань.

— Чи можна вважати, що про Тустань забули на багато років?

— Сумнівно. У XIX столітті місцевість стала туристичною магнітом, що приваблював мандрівників. Це епоха романтизму, пошуку коріння, встановлення історичних пам’яток. У міжвоєнний період XX століття скелі стали місцем національного відродження — там проводили ігри та фестивалі, які організовувала громада Урича. Село було великим, тут у різний час діяло понад 20 громадських організацій.

Переосмислення історії нині

— Чи ретельно Тустань досліджена?

— Якщо говорити про дитинець, то він досліджений на 90 %. Нині ми опрацьовуємо весь матеріал, який зібрав Михайло Рожко, за допомогою нових методик та технологій. Зокрема, аналізуємо кераміку під керівництвом науковиці Віри Гупало. Це дуже важлива робота, адже завдяки їй вдалося отримати нову хронологію Тустані.

Часто я чую запитання, чому ми не продовжуємо там розкопки. Вони схожі на хірургічне втручання: коли є нагальна потреба і розуміння, що операція принесе більше користі, ніж шкоди. Лише опрацювавши весь масив даних, ми зможемо зрозуміти, які ділянки потребують додаткового дослідження. Забігаючи наперед, скажу, що нам слід ще раз перевірити місце перед скелями, де знайшли енколпіон. Поряд із ним знайшли і фрагменти кераміки, наконечники стріл та залізний шлак. Можливо, там були майстерні ремісників або якісь споруди.

На 90 % досліджені й письмові джерела — документи, літописи тощо. Можливо, існують ще ті, які ми не виявили, але це вже робота в іноземних архівах.

— Враховуючи ці дані та нову хронологію Тустані, яким було життя у фортеці?

— За життя Михайла Рожка вважалося, що гарнізон фортеці складався виключно з чоловіків. Адже жодних знахідок, пов’язаних з жінками, не було виявлено. Проте аналіз шкіряних виробів, фрагментів взуття, знайдених у криниці, свідчить, що жінки там таки були. Також помітно, що це взуття ремонтували — латали і перешивали, отже, у фортеці проживав швець. А ще перед входом до фортеці було знайдено багато залізного шлаку. Отже, у фортеці був коваль, а на тому місці стояла кузня.

Можемо реконструювати приміщення фортеці в період її найбільшої розбудови. Очевидно, що на першому рівні були стайні, майстерні, кухня, цистерна, сторожова кімната та трапезна. На другому рівні — житлові приміщення, казарми для залоги, зброярня. Третій рівень — бойові галереї. А на верхніх рівнях забудови так званого внутрішнього дворика — кімната воєводи, скарбниця та замкова каплиця.

Звісно, в ранні періоди гарнізон Тустані був незначним, проте разом з розбудовою кількість мешканців зростала.

— А скільки людей могла вміщувати фортеця в період, коли вона була найбільшою?

— Є розрахунки Михайла Рожка, однак їх важко назвати точними. Він орієнтувався на об’єм води в цистерні. Мовляв, у разі облоги її могло б вистачити для залоги з 50 осіб на 180 днів. Щодо води у фортеці, то теж маємо цікаві дані.

Раніше вважали, що біля скель була криниця. Коли розпочиналися дослідження, геологи заміряли рівень підземних вод. Йдеться про 35 метрів від верху криниці. Дослідники розчищали її три роки, дійшли до рівня 30 метрів 40 сантиметрів і натрапили на скелю. До водоносного пласту вона не сягала. Тому можемо говорити про кілька теорій. Перша, малоймовірна — рівень підземних вод за 500 років у цій місцевості знизився. Більш ймовірно — сама скеля функціонувала як водозбірник дощової води. Можливо, іноді воду носили, щоб поповнити запаси. Так, вода була технічна, і невідомо, чи її використовували для приготування їжі. Зрештою, потрібно враховувати зміну клімату.

— Розкажіть про досвід 3D-реконструкції фортеці.

— Ця робота триває з 2007 року. Вона включала лазерне сканування скель та простору довкола, а також доповнення місць, недосяжних для сканера, за допомогою методу фотограмметріїСтворення об’ємної 3D-моделі за допомогою фотографування об’єктів під різними кутами, зокрема й з дрона. Тепер маємо кілька моделей основної фортеці та сторожового пункту.

Першу реконструкцію за допомогою 3D-моделювання робили, щоб перевірити концепцію Рожка. Нас вразила точність розрахунків та креслень науковця, попри те, що тоді, окрім математичних розрахунків, креслярських інструментів та уяви, він більше нічого не мав. Також, щоб відтворити модель фортеці, вивчали дерев’яні архітектурні об’єкти Карпатського регіону Польщі, Словаччини, Румунії.

Останню модель Тустані, яка відтворює не лише зовнішній вигляд, а й інтер’єри фортеці, створив Валерій Міщенко, нині воїн ЗСУ. Та процес триває і досі. Плануємо створити модель фортеці на Острому Камені та Малій Скелі.

— Які міфи про Тустань дратують вас найбільше?

— Дратують деякі вигадки екскурсоводів. Одного разу, будучи там на розкопках, чув, як розповідали, що на скелях “відомий російський режисер Єжи Гофман знімав фільм “Вогнем і Мечем””. По-перше, не російський, а по-друге, не знімав. Знімав лише Леонід Осика стрічку “Захар Беркут” з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Не знаю, що в такі моменти робити: падати, сміятися, плакати чи замість екскурсоводів проводити екскурсію. Були випадки на кшталт “отут була конюшня, жило 5 коней, а тут три яблуні росли”. Здебільшого всі екскурсоводи послуговуються напрацюваннями Михайла Рожка з популярних сайтів, але ми вже намагаємося оновлювати дані та просувати нову хронологію. Хочеться, щоб про Тустань розповідали правдиву історію.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!