Читав я на одному сайті знайомств про те, як правильно вибирати собі пару, супутника життя.
Так от люди кажуть: реакція на «свою» (тобто відповідну) людину майже фізіологічну, щось усередині має «екнути», «здригнутися» та «іскра проскочити».
Горезвісна «хімія» на рівні чи то феромонів, чи то гормонів.
Аж до того, що потрібної людини ми повинні буквально відчути тілом.
Бо тіло не обманює, бо брехати не вміє.
Я навіть чув історію про те, як на психологічному тренінгу потрібно було визначити, хто говорить неправду — і один із учасників щоразу вгадував.
Після виявилося, що він визначав по невербаліці, точніше по пантоміміці, по неусвідомлюваних рухах, легкого тремору, нервових дій, що повторюються, схожим на тики …
Загалом прийнято вважати, що словами ми обманювати можемо, а от тілом, відчуттями, дотиками та іншим — ні, адже «тіло брехати не вміє».
Та з чого ж ми це взяли?
По-перше, якщо тілом не можна обдурити, як бути, наприклад, з акторською грою?
З мімікою та пантомімікою?
Та грай актори тільки голосом, ви б їх не дивитися!
А в єдиноборствах, чим ми обманюємо, коли імітуємо хибну атаку?
Словами, чи що, кажемо: зараз я зображу удар геть туди, а ти повіриш?
Ні, це робиться тілом, і робитися має максимально переконливо, щоб повірили по-справжньому, на тілесному рівні, щоб опонентові захотілося захиститись, навіть якщо він не встиг усвідомити це «головою»!
Є і по-друге, і воно гірше першого.
Мені скажуть: нехай можна обдурити тілом, але наше власне тіло нас не обманює!
Чи не обманює.
Просто ми не завжди вміємо його зрозуміти.
І найпростіший приклад: наші незліченні проблеми із суглобами та хребтом.
Напевно, багатьом знайомі не з чуток.
Часто вони породжуються елементарним невмінням рухатися, неправильною поставою.
Все це постійно перевантажує суглоби. Нехай непомітно, трохи, але систематично і роками.
Так, що одного разу організм виявляється не в змозі компенсувати численні мікротравми, які постійно отримують.
Навряд чи будь-які остеохондрози, артрози та радикуліти були б настільки поширені, умій ми справді розуміти своє тіло.
Або така поширена ідея, що якщо нам хочеться щось з'їсти, значить організм цього вимагає.
Тому що саме цього потребує.
Звідси і небезпека якоїсь «інтуїтивної дієти» з тим самим посилом: що потрібно орієнтуватися на потреби свого тіла.
Я взагалі нерідко чую, що якщо нам чогось хочеться, значить, цього «вимагає організм» і потрібно йому, організму, неодмінно цього дати.
Щоправда, чомусь багатьом доводиться вдаватися до нормальних дієт саме тому, що надто потурали своїм «потребам» і їли, що хотілося.
То з чого взяли, що ось тепер раптом потреби стали правильними та здоровими?
Можливо, тут плутаються потреби та бажання?
Потреби — те, чого ми реально потребуємо.
А бажання — те, чого нам хотілося б.
Як, наприклад, мільйона євро на місяць — тоді, щоб більш-менш нормально жити, достатньо заробляти тисячу.
А ще нам подобається вважати, що ми свій організм розуміємо! Не те, що он той громадянин, який їв, що хотів, і тепер важить два центнери.
Ми, звичайно, не такі!
Чи не гординя це випадково неспроста вважається найстрашнішим гріхом?
Ви повністю впевнені, що не плутаєте потреби тіла з хотівками голови?
А то, якщо слідувати своїм бажанням, я тільки пивом харчуватимуся. І шоколадно-безейними тортиками.
Чи не ну, а че?
А організм вимагає?
Скажете, це не організм, а голова погана?
Ну, а чим тоді моє бажання пити зранку пиво відрізняється від вашого смачного?
Як розрізнити бажання голови та тіла?
Хто з них хоче, наприклад, шоколаду?
Чи смаженої картоплі із солоною рибою, незважаючи на виразку шлунка та хвору печінку?
Чи спати хочеться від реальної втоми, від нудьги, чи тому, що хочеться «зникнути» на якийсь час з не влаштовує реальності?
Зрештою, горезвісні «метелики в животі»… вони прямо на сто відсотків говорять про кохання чи хоча б про закоханість?
Або просто про сексуальне потяг, що породжується «чисто гормонами»?
Яке наш мозок може інтерпретувати як завгодно… а скоріше, як зручно?
Він, мозок, дуже спритний, коли для душевної рівноваги потрібно прийняти бажане за дійсне.
І він легко переконає сам себе (і нас заразом), що якщо чогось хочеться — значить, ми цього потребуємо.
Адже є все підряд набагато простіше і приємніше, ніж суворо дотримуватися будь-якої дієти.
Що після їжі необхідно обов'язково полежати. Що лежати та відпочивати взагалі необхідно, адже ми так втомилися, працюючи за комп'ютером!
І що ця жінка (чи чоловік) і є та сама, до якої ми відчуваємо почуття, яких, здається, ні до кого не відчували.
Ну, як же?
Ось і серце їкає, і ноги тремтять, і метелики!
Це все справжнє?
Може, й справжнє.
А може… ніхто ж не сумнівається в існуванні модної в наш час психосоматики?
Коли через тілесні недуги проявляються психологічні проблеми?
Причому психологічні причини, а симптоми об'єктивні і реальні.
Зрештою, чи всі чули про конверсійну істерію? А про іпохондрію?
Про іпохондрію точно чули!
І що виходить, іпохондрику слід лікувати від усіх хвороб, які він у себе відчуває?
І навіть без лапок, бо він справді відчуває.
По-моєму, це все, що потрібно знати про «ті, що не вміє брехати» і «організм, що вимагає корисного»…
