Він вірить в завтра і в людей

 

б2

Ігор  Анатолійович Бєляков народився в мальовничому містечку Баранівка на Житомирщині.Сорок років працює анестезистом в місцевій районній лікарні. Автор поетичних збірок “За все болить душа” 200 4 р., “Долі назутріч “2013 р. та прозового твору “Його життя – служіння людям” 2014р. Дипломант Першого Всеукраїнського фестивалю “Розстріляна молодість” 2010 р.

Пропонована книга “Життя стежина” складається з трьох частин.

В першій частині – твори, що вже бачили світ у поетичних збірках. Друга частина – це  нові твори, в яких відображені роздуми про тривожне сьогодення, а також вірші для дітей. Частина третя – невеличкі оповідання, спалахи пам;яті, сторінки із життя.

Вірш із першої частини збірки  ” Долі назустріч”:

завтра

 

Україно! Я – твій син

Україно! Я – твій син,

А ти – моя ненька,

Як же тебе не любити,

Матінко рідненька!

На своїх просторах вільних Ти мене плекала,

До серденька, рідна ненько,

Ніжно пригортала.

Я з тобою прокидаюсь,

Сонце зустрічаю,

І з тобою помолившись,

Спати я лягаю.

Твоя велич, світ бентежить,

А краса – чарує,

Процвітай моя Вітчизно,

Хай нас Бог шанує!

 

Поетичні твори із частини другої   “Життя стежина”:

барановка

 

Баранівка моя

Красується в віночку України,

З прадавніх літ Баранівка моя.

Тендітним цвітом вишні і калини,

І неповторним співом солов’я.

У мирній праці прадіди творили,

Багатовікову історію твою.

В лиху годину мужньо боронили

Від ворогів Баранівку свою.

Тобі містечко вже багато літ,

Та ти краси своєї не втрачаєш.

В поліській мальовничій стороні,

Перлиною яскравою ти сяєш.

 

Я вірю в завтра

Можливо, завтра вже кінець,

Кінець – фінал страшної драми…

Не втоплять правду у крові,

Бо нові визріють Майдани…

Я вірю в завтра, і в людей,

Без фальші сонце вранці встане,

І з першим проблеском зорі,

Нарешті, день новий настане…

життя

        

 

Життя стежина

В душі – весна; а в серці – літо,

На скронях – осінь золота.

В саду – жоржини – сонця квіти,

Життя стежина і… літа…

Літа… Лелеки – долі птахи,

Ви в небо рветеся й колись

Не з’явиться гніздо над дахом,

Вас не відпустить тая вись…

І невблаганна хуртовина

Снігами землю занесе.

Тож не залишиться нічого

Холодна темрява.. .і все…

 

Доле, моя доле

Доле, моя доле – птахо сизокрила,

Ми з тобою разом, наче два крила.

Все вперед летіли і життю раділи,

Нам здавались раєм молоді літа.

Доле, моя доле, перекотиполе,

До вінця кохання стежка привела.

Трунком із любові ми насолодились,

Колосились поряд молоді жита.

Де заходить сонце, губляться дороги…

Кануть у минуле прожиті літа…

Все, що нам з тобою, доле, залишилось,

Спогади про весни й осінь золота….

 

Уривок із оповідання  «Тихе полювання», розміщеного в третій частині збірки  «Спалахи  пам:яті»:

 

гриб

«Зазвичай люди біжать за грибами на випередки – один з поперед іншого. їх підштовхує думка, що там, попереду, ще нікого не було і гриби там стоять, наче сосни. Звісно , в цьому якась логіка є. Завжди, хтось десь мусить пройти першим. А тому вдесятеро приємніше знайти після першопрохідців свого «білого». Ну й звісно, подумки посла­ти на їхню, першопрохідців адресу, декілька саркастичних компліментів на шкалт «роззява». Адреналін, звісно, шкалить.

Про самого гриба ми навіть словом не обмовились, а він заслуговує на повагу. Здавалося 6, ну що таке гриб? Спори, така собі тканина, а люди перед ним навколіш­ки стають , як перед образами. Різні за формою, за ве­личиною, за кольором, за середовищем в якому ростуть, гриби – це чи не найцікавіші представники рослинного світу, які не тільки прикрашають нашу Землю, а ще й приносять велику користь.

Меркантильні люди ріжуть «білого» відразу, і, не насолодившись приємною миттю мчать далі. Справж­ні ж грибники спершу налюбуються цим незрівнянним витвором природи, отримають задоволення і неабиякі емоції.

Коли ж кошик наповнюється грибами, ви стомлені, але щасливі, повертаєтеся додому.

Тут знову потрібно відмітити, що середньостатистичний грибник відразу по-господарськи розправляється з грибом. Якого маринує, якого сушить, якого солить. А Грибник з великої літери – філософ, гурман, спочатку викладе гриби з кошика на долівку, перебере їх, перегля­не, знову подумки здійснить мандрівку в казкові лісові володіння, щоб іще раз отримати позитив емоцій. І лише тоді, розмовляючи з кожним грибом окремо, надасть йому певний статус і відправить на зберігання, щоб зно­ву зустрітися з ним за святковим столом».

 


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *